Іванишина Катерина, 9-а клас, ліцей №167 міста Києва

Вчитель, що надихнув на написання — Польгуєва Жанна Вікторівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це явище, яке змінює життя людей і залишає глибокий слід у серцях. За ці 1000 днів війни я стала свідком багатьох змін, які вплинули на мене як особистість. Я — дівчина, яка вчиться у школі і захоплюється малюванням. Але в умовах війни мої сподівання набули нового значення.

День перед початком війни був звичайним. Я пам'ятаю, як ми з подругою не хотіли йти до школи через контрольну з математики, але ніхто не підозрював, що наступного дня все зміниться. Почалася війна. Київ став полем бою. Я прокинулась від шуму вибухів.

Ще кілька днів тому ми мріяли про канікули, а тепер — війна.

Багато друзів поїхали за кордон, і це було дуже боляче. Кожен розрив зв’язку приносив гіркоту і відчуття втрати. Ми думали, що це тимчасово, але реальність ставала все жорсткішою: сирени повітряної тривоги, бомбардування, евакуація стали частиною нашого життя.

Спочатку я відчувала страх і безпорадність. Що я можу зробити? Але з часом зрозуміла, що навіть маленькі дії можуть мати велике значення. Наша знайома почала волонтерити, і ми вирішили приєднатися.

Ми збирали продукти, одяг і гігієнічні засоби для постраждалих. Цей досвід відкрив мені очі на реалії життя людей, у яких війна забрала все.

Я зустрічала людей з різних куточків України, які залишили свої домівки без шансу повернення. У їхніх очах був страх і сум.

Моя школа також стала місцем для допомоги.

Ми організували акції збору коштів і гуманітарної допомоги. Кожен клас брав участь: хтось приносив речі, хтось готував їжу для благодійних ярмарків.

Це об'єднало нас, ми стали ближчими один до одного. Я зрозуміла, що навіть у найважчі часи важливо підтримувати один одного.

Паралельно з волонтерством я намагалася продовжувати навчання, хоча іноді було важко зосередитися на уроках через тривоги. Вчителі підтримували нас, пояснюючи матеріал і намагаючись створити атмосферу спокою. Я усвідомила, що освіта — це моя зброя в цій боротьбі.

Знання допоможуть мені не лише в майбутньому, але й у теперішньому. Однак стало важче. Я бачила, як мої знайомі йдуть на фронт, ризикують життям заради нашої свободи. Це змусило мене переосмислити цінність дружби, важливість родини та значення миру. Кожен із нас має свою роль у цій боротьбі — хтось воює на передовій, а хтось підтримує тил.

Сьогодні, через 1000 днів війни, я відчуваю змішані емоції. Я пишаюся тим, що змогла зробити свій внесок у допомогу людям у цей складний час. Але є й гіркота втрат і незабутні спогади про тих, хто не повернувся з фронту. Мій шлях під час цих тисячі днів став уроком стійкості та людяності.

Я усвідомила, що навіть у найтемніші часи важливо зберігати надію і підтримувати один одного. Кожен із нас може стати частиною змін — навіть якщо це лише маленький крок. І хоча війна триває, я вірю, що разом ми зможемо побудувати краще майбутнє для нашої країни та перемогти.