Матосова Лада, 9 клас, Конотопський ліцей № 11 Конотопської міської ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лушня Світлана Павлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я думаю, що війна - найжахливіше,що може бути у світі. Моє переконання ґрунтується на тому, що, по-перше, це  і сльози і розпач людей, які стали її заручниками, і тисячі невинних жертв, у тому числі  і дорослих , і дітей, яких вже ніколи не повернути. По-друге, я ніколи не думала, що моє дитинство буде обвуглене війною, що й мені  доведеться переживати страх, розпач та безвихідь. Хочу навести приклад із власного життя: в перший день війни ми з мамою та братом поїхали до дідуся й бабусі в село Великий Самбір із надією, що там буде безпечніше, ніж у місті . Але не так сталося, як гадалося. Наше село потрапило під окупацію.

Кожного дня рухалася військова техніка, окупанти стріляли в різні боки, наводячи жах навколо. Ми мусили годинами сидіти в підвалі та молити Бога, щоб все минулося.

Одного дня підірвали декілька  будинків,  а потім найжахливіше: вбили декількох односельців. Після цих подій до мене прийшло усвідомлення того, що  війна зовсім поряд. Вона, немов уособлення смерті, яке матеріалізується . Я перестала  сміятися, радіти ,час навколо мене неначе зупинився. Здавалось, що це страшний нескінченний сон, але ми підтримували один одного, втішали так, як могли, і вірили, що наші  захисники незабаром усіх звільнять від окупації. Так і сталося.

Ми повернулися в місто, почали донатити на ЗСУ та вірити в нашу перемогу.

Здавалося, що все більш-менш спокійно, аж поки і до нас не стали прилітати шахеди, безпілотники та ракети. Знову мою душу почав охоплювати страх. Він накриває мене своєю чорною ковдрою кожного разу, коли я чую здригання шибок та звуки вибухів. Прильоти по центру мого рідного Конотопа породжують невимовний крик душі: « За що?» За що такі страждання  моєму народові? Чому чиїсь амбіції стають причиною смертей та каліцтва тисяч невинних людей? Коли скінчиться цей жах?

Найкращою ілюстрацією розуміння війни є, на мою думку, оповідання Олександра Довженка «Ніч перед боєм», головна ідея якого - уславлення героїчного подвигу народу.

В основу цього твору ліг реальний епізод: два діди — Платон i Савка — ціною свого життя топлять у Десні човен з гітлерівцями. Докази реальності подій знаходимо у «Щоденнику» О. Довженка . У ньому автор зробив запис: «Діди-перевізники – це образ епохи. Діди-перевізники через ріки. Харони. Їх багато. Вони сміливі, не бояться смерті і ніби зговорились ».Оповідання «Ніч перед боєм» — це перший твір у воєнній творчості автора та й у тогочасній літературі, у якому митець прагнув художньо узагальнити об'єктивні картини війни початкового періоду, передати тривожні народні настрої. Як у цьому контексті не пригадати слова Петра Колодуба, одного з героїв оповідання  «Ніч перед боєм» О. Довженка: «Де б я не був, як би не гули навколо мене ворожі вихори, їм ніколи вже не затушить того вогню, що викресав з мене колись у човні дід Платон... Що наше життя? Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ?» Мені здається, що це оповідання  актуальне, як ніколи ,тому що сьогодні наші бійці є великими патріотами та героями, бо  захищають нас від московитів у той час, коли руками останніх «ріки кров’ю поналивано, озера слізьми та гноєм …Степи гнівом утоптано, та прокляттям, та тугою і жалем»(О. Довженко «Україна в огні»)

Майже 1000 днів я живу під час війни! Тепер кожен із них я сприймаю інакше: радію, що прокинулась вранці, що вже котра жахлива ніч високого рівня небезпеки минула! Я жива, всі мої рідні та друзі здорові, з ними все добре!

Дякую Богу та нашим захисникам за кожен новий день! Вірю в нашу перемогу! Ми на своїй землі, чужого нам не треба, ми  своє відстоїмо, бо українці! Боремось і будемо боротися, і не станемо на коліна перед ворогом. Україна - понад усе!