Оскеро Вероніка, 11-а клас, відокремлений структурний підрозділ "Науковий ліцей міжнародних відносин ІІ-ІІІ ступенів" Університету митної справи та фінансів

Вчитель, що надихнув на написання — Усачова Дар'я Євгенівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни – це нестерпний період утрат, болю й розпачу, що стало звичкою, сучасністю. Жодна країна не має права відібрати наші землі, знищити нашу культуру й позбавити нас незалежності. Це війна за право визначати свою долю й цінності, не підкоряючись чужим інтересам і впливам.

Здавалося б, усе залишилося в минулому, але доля нашого народу склалася інакше: 24 лютого стало для нас новим випробуванням, більш жорстоким і бездушним. Прокинувшись о 5 ранку з нерозумінням, що відбувається, я почула стривожений голос мами: «Почалася війна». Спочатку я не повірила її словам, схопила телефон і зрозуміла з тисячі повідомлень, що це не розіграш. Усередині все стиснулося від страху й усвідомлення ситуації. Усі були налякані вибухами, тож спустилися до сховищ.

Жінки співали пісні, щоб заспокоїти дітей, чоловіки допомагали стареньким. І всі ці дії стали звичкою за 1000 днів, але вже не з відчуттям страху, а ненависті.

Кожному знайома боязнь за рідну людину, але про це я знаю трохи більше, ніж моє оточення, бо мій тато і дядько – військові. На все життя я запам’ятаю той холодний ранок осені, коли батько пішов на війну. Ця подія залишила відбиток у душі всіх близьких.

Справді, це дивне відчуття спустошеності, повертаючись додому, – не зустріти рідних і не почути їхні голоси.

Навіть свята не прикрашають день і не піднімають настрій. Залишається лише одне бажання на Новий рік – закінчення війни та повернення військових до родин. Лише їхня відвага й сила духу спонукають вірити в перемогу. Навіть коли з'являються погані думки й різні сумніви, їхня впевненість завжди мене підбадьорює. Мені сумно за мирне населення й захисників, яких позбавили можливості повернутися до своєї сім’ї. З перших днів війни вони відчайдушно боронять рідну неньку, щоб ми мали змогу спокійно спати, учитися або працювати. А інші водночас допомагають волонтерством, збирають гроші, відправляють ліки, одяг і продукти на передову.

Нашою рутиною стало життя без світла – це складно, але згадаймо, як важко військовим: дикі умови для існування, стрес, біль, поранення, але заради них ми, діти, продовжуємо звичне життя й навчаємось навіть під час повітряних тривог у бомбосховищах, щоб побудувати майбутнє нашої країни.

Сьогодні ми намагаємося зробити усе можливе, щоб підтримати захисників і захисниць. Наприклад, нещодавно заклад освіти, у якому я навчаюсь, проводив благодійний ярмарок та назбирав майже 50 000 гривень, які ми передали на потреби військовим.

Ворог думав, що війною він роз’єднає Україну, але вийшло навпаки – він об’єднав не тільки наш народ, але й майже весь світ. Моє переконання ґрунтується на прикладі мирного населення, яке з перших днів війни без страху в очах виходило назустріч агресору, спалюючи його «коктейлями Молотова», нищачи техніку. Жителі України показують противнику, що він прийшов не туди, де його чекають. Вони кричать окупантам: «Іди додому, як російський корабель!». Під час війни ми всі зрозуміли, хто насправді наші брати.

Небайдужість усього світу вражає: музиканти записують пісні в підтримку України, найпотужнішим прикладом є турецька композиція Озана Дайя – «Перемога твоя, Україно!». Багато країн передають нам кошти й зброю. Люди з різних куточків Землі підтримують нас мирними акціями, наприклад, у Чехії активісти обливали посольство РФ штучною кров’ю, в Австрії влаштовували мітинги на підтримку України, її незалежності та суверенітету.

Наостанок хочу сказати, що Україна — це не просто країна. Це дух, надія, мрія. Кожен, хто стоїть за нашу свободу, кожен, хто підтримує наших військових — це невід’ємна частина цієї великої історії. Це виклик для всього світу, який повинен підтримати Україну і протистояти агресору. Незважаючи на всі загрози й складнощі життя, ми не зламаємось і не підкоримось, тому що наша сила — у нашій єдності на рідній землі.

Народе мій, будь гідним себе, свідомим своєї національності, мови, виборюй свої права, не мовчи, не терпи!

Слава Україні!