Кудрявцева Вероніка, 11-а клас, середня загальноосвітня школа №50

Вчителі, що надихнули на написання — Сабат Віра Іванівна, Літепло Марія Михайлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

23 лютого 2022. Переддень повномасштабної війни. Упродовж тижня вже чимало разів у мережі траплялися попередження, що невдовзі можуть розпочатися бойові дії на території нашої країни. Переміщення техніки, активність на ворожих військових аеродромах, численні мінування шкіл.. Проте яка думка переважала? Це правда чи залякування?

Мабуть, усі вірили, що нам всього лише хочуть «навʼязати» не дуже правильну інформацію заради своїх цілей.

Вечір, неспокійно, у голові шалений потік думок, підходжу до вікна щопівгодини, як це було в ніч на 16 лютого.

24.02. Мама забігла в кімнату близько 9 ранку із словами: «Доню, війна». Ще ніколи я не прокидалась так швидко. Я одразу згадала, як почувалась увечері та всі ці дні. Передчуття всередині більше не було. Лише порожнеча, серед якої було яскраво відчутно тривожність, страх та ненависть.

Я до останнього не хотіла вірити, що це почнеться, але до того читала багато історії, зокрема України, і розуміла, що без цього не обійдеться.

Рано чи пізно, але мирного життя нам довго бачити не вдасться. Перша тривога, перші страшні новини з інших міст України. Все сприймалося зовсім по-інакшому, здавалося, небезпека усюди. Минув тиждень, моя сімʼя прийняла рішення – поїхати зі Львова до Ужгорода, в рідне місто, ближче до родини. Батьки повернулись додому майже одразу, а я пробула там ще 4 місяці.

У кінці червня сталась подія, яка згодом перевернула моє мислення, змінила погляди, бажання та загалом життя. Переїзд закордон. Нова країна, школа, соціум, мова.

Велика Британія. Двоповерхові автобуси, хмарочоси, місця, які бачила тільки в підручниках з англійської мови, немає тривог та війни. Це все було доволі романтизовано. Спочатку мене не лякав навіть мовний барʼєр, та, зібравшись у вересні в школу, я зрозуміла, що це не те середовище, в якому я хочу знаходитись. Минав час, із кожним днем мені все більше не подобалось перебування на чужині.

Життя перетворилося на існування, хоча у мене було те, про що хтось так мріяв.

Єдине моє найбільше бажання – повернутися додому. Відчути себе серед «своїх» та жити в тих умовах, в яких живуть усі, адже в моїй голові – переїзд здавався зрадою. Я жила від вихідних до вихідних, без жодного бажання прокидатися вранці в нерідну школу, мене тримала лише думка, що я у безпеці, але чи думала я про себе більше, ніж за рідних та друзів? Мабуть, ні.

Мені з мамою не було дуже самотньо на новорічні свята, адже жили ми із британською сім’єю та доволі добре із ними ладнали – наш борщ був для них відкриттям усього кулінарного світу, а Україну вони полюбили так само, як свою рідну Англію.

Починаючи від січня 2023, мої життєві двигуни ніби набралися трохи сил та почали працювати належним чином. Абонемент у спортзал, пошуки нових знайомств, зокрема українських друзів, саморозвиток, волейбол – усі ці маленькі дії стали великою розрадою.

До літа було дві поїздки: Іспанія та Франція. Ці країни були більш схожі на Україну, тому дні, проведені там, ніби додали життєвої енергії.

6 липня 2023. У Львові приліт біля нашого будинку. Вибиті вікна, уламки в стіні, розбитий повністю цілий підʼїзд в сусідньому будинку.

Це знову погіршило стан, цілий день я дивилась новини та інтервʼю, розпізнаючи до болю знайомі лиця. Відтоді всередині ніби вимкнулося все, повертатися було страшно, рідні з України запевняли залишатися, але та туга і нестача тепла рідних місць.. Хотілося якнайшвидше заклеїти той шматочок, який був давно відірваний через переїзд.

Минали дні, минуло літо, жахливий період від липня до середини серпня закінчився із новиною, що ми повертаємось. Квитки придбано.

Згодом я і мама перетнули кордон, ступили на рідну землю та

нарешті вдихнули українське повітря, сповнене запахом тривожності та невідомості. Але нас це не спиняло, ми повернулися у звичний ритм, я із задоволенням пішла до своєї школи, цінувала кожну мить, яка є.

Станом на зараз – позаду чимало роботи, проєктів, зокрема історичних, наприклад: «Радянське минуле. Пропаганда», «Голодомор», «Гідність та свобода», «Герої Крут». Наша школа завжди просуває українську ідею, у чому залюбки беруть участь учні. У житті поза навчанням –­ поширюю перевірені збори, українську музику, розповідаю реальні історії для англійського медіапростору, просуваю культуру, активно беру участь у військових вишколах та залучаю туди друзів.