До війни життя Зої було сповнене радості - улюблена робота, плани на подорожі, відчуття стабільності. Але водночас вона не мала ілюзій - напруга у повітрі відчувалася гостро. Тому, коли 24 лютого все зруйнувалося, Зоя була готова діяти. Спершу намагалася залишитися вдома, та коли підбитий літак пролетів просто над головою, стало ясно - треба рятуватися. Попереду були одинадцять місяців в Італії: нова мова, спроби звикнути до іншого життя. Але серце кликало додому. В Україну Зоя повернулася, бо тільки тут відчуває себе собою - поруч з рідними, у своїй справі, допомагаючи іншим і знаходячи в цьому сили жити далі.