Ковальчук Вікторія, учениця 11 класу ліцею №3 міста Хмільника Вінницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Опаріна Людмила Афанасіївна

Війна. Моя історія

Кожна історія має право на існування, тому зараз ви читаєте мою історію про страшні реалії нашого сьогодення, щоб ще більше зрозуміти, що в цьому житті ми одні на полі бою. Війна - слово, яке несе в собі страх, страждання, зневіру та смерть. Нам здається, що попереду ціле життя, але лише одна ніч може змінити все, перевернути з ніг на голову.

Це почалося задовго до тієї страшної ночі 24 лютого 2022 року. Варто лише перенестися в 2014 рік. Вже тоді ми б мали зробити певні висновки щодо нашого “братнього” сусіда. Спочатку був Майдан або Революція Гідності, потім мітинги та виступи українців щодо вступу до ЄС, протести проти війни.

Минуло майже 9 років з моменту, коли людям набридло, що Україна перетворюється на одну з корисних колоній росії. Саме тоді наша нація переродилася в нову, сильну та незалежну, яка готова йти до кінця. Але всі людські надії були знищено словами “не зараз!” Живучи в маленькому містечку, семирічна дівчинка хотіла мати щасливе дитинство в країні без війн, щирих та вірних друзів, здорових батьків, які пишалися б успіхами своєї доньки.

Та вже тоді переймалася долею людей на Донбасі, не могла уявити, як це, коли до тебе приходять та кажуть: “Або живеш із нами, або вб’ємо”. Але ж то були невинні люди, які ніколи б не подумали, що в їхні двері постукає війна…

За вікном 2023 рік. Мені уже шістнадцять. Але в моїй країні досі війна, котра триває майже 10 років. Агресор жорстоко та цинічно знищує нашу націю. Повернемося в грудень 2021 року. Переглядаючи новини, стало відомо, що росія готує повномасштабний наступ на Україну, стягує військову техніку до наших кордонів. Але ніхто й віри не мав, що таке може трапитися в ХХІ сторіччі.

16 лютого президент України виступив із зверненням до народу України, у якому закликав до єднання, згуртованості, зауваживши про залякування та збільшення військового контингенту навколо наших кордонів, запевнив, що ніякої війни не буде.

Саме ця дата стала Днем єднання українського народу. Тоді, о 9 ранку, вся школа заспівала Державний гімн України на знак єднання та підтримки нового свята. Із спокійними та позитивними думками я проживала останні дні без повномасштабної війни…

Прокинувшись 24 лютого від сигналу будильника, в мене було лише одне бажання - привітати сестру з днем народження. Зібравшись до школи, я взяла в руки телефон, аби виконати задумане. Але як тільки увімкнула інтернет, надійшло тисячі повідомлень про те, що росія почала повномасштабне вторгення та вбиває український люд.

От тоді я зрозуміла, що почалась війна. Мені стало страшно, моторошно, боляче, тривожно. Невже це кінець, що з нами буде? Як перемогти ворога, коли все валиться з рук? Одна емоція була на моєму обличчі - це ненависть. Такого сильного бажання знищити будь-що в мене ніколи не було, але час настав. Я враз забула про день народження сестри та зателефонувала не для того, щоб привітати, а щоб попередити та сказати їй, аби їхала з речами та донькою до нас, у Хмільник, будемо всі разом, так не дуже страшно.

У родині було прийнято рішення: ми залишаємося вдома, нікуди не тікаємо, будемо захищати нашу землю. Ми на своїй землі, в своїй країні та в своєму домі. Це до нас прийшли, прийшли вбивати наш люд, тож вони мали б бути готові до зворотньої відповіді.

Але в мене було єдине запитання: навіщо все це? У цій війні помирають наші та їхні сини, невже російська влада настільки черства, що думає лише за себе? Якщо їм не шкода наших людей, пожалійте хоча б своїх! Та згодом я зрозуміла, що ні про яку людяність тут навіть мова не може йти, якщо їхня єдина ціль - це наша земля.

Після початку повномасштабної війни моє життя та життя моєї родини змінилося. Зараз ми більш об’єктивно ставимося до всього та цінуємо кожен день нашого життя, ненависть до країни-агресора зростає все більше, неприйняття всього російського лунає для мене як гордість.

Відомо лише одне: у нашій країні сталася біда, росіяни грабують, ґвалтують, вбивають. Пора нам відкрити очі росії! Колись ця країна та її влада зрозуміють, що ми нездоланний народ, правда за нами, в цій війні є лише один вихід, і це - наша перемога! Слава Україні! Героям слава!