Мацапура Катерина, 16 років, комунальний заклад «Містківський ліцей», с. Містки, Луганська область

Есе «День, коли для мене почалась війна»

Один день… Здається, що один день це дуже мало у порівняні з цілим життям. Але ж один день може кардинально змінити життя людини. Чи траплялось це зі мною? Чи відбувалися події в моєму житті, які змусили іншими очима подивитися на навколишній світ, на рідних, на людей, які мене оточують?

Я часто чула від своєї бабусі фразу: аби не було війни. А про війну часто читала спогади ветеранів. Але для мене особисто це було колись дуже давно і здавалося, що мир на землі буде вічно.

Коли почалась війна на сході нашої держави, мені було вісім років. Хоч я була маленькою дівчинкою, та розуміла, що щось у родині відбувається. Мама і тато були знервовані, занепокоєні. Мама збирала у великі торби теплий одяг, предмети особистої гігієни, продукти харчування, посуд, воду, консерви. Окремо вона зібрала документи, цінні папери, гроші. Тато відніс зібрані торби у погріб.

Коли ми з братом запитали батьків, для чого вони все це збирають, тато відповів, що, можливо, нам на деякий час доведеться поїхати з дому і погостювати у родичів. Вони так говорили, щоб не травмувати нашу психіку.

Ці події відбувалися у травні 2014 року. Ми в цей час не ходили навіть до школи. Через декілька днів всі мешканці нашого села Містки почули страшний гуркіт військової техніки, яка спочатку колоною спускалась в село, а потім повернула з траси і ґрунтовою дорогою попрямувала в бік сусіднього села. В цей день я усвідомила, що почалась війна. Відразу в пам’яті виникли кадри з фільмів про війну, які я дивилась по телевізору з татом і братом.

Що таке війна? Війна – це біль, сльози, відчай, ненависть, помста, смерть, порожнеча.

Наступного дня біля села в лісосмугах з’явилися військові, які рили окопи, ховали військову техніку, облаштовували тимчасове житло. В цей час я вперше почула вибухи. Кожен день для мене і моєї сім’ї був ніби якесь випробування. Військові стали неподалік від нашого двору, і ми зі страхом спостерігали за ними і молили Бога, щоб не почали в повітрі літати кулі.

Село ніби завмерло. Всі жителі сиділи по хатах, і тільки дорослі виходили на вулицю, щоб попорати господарство. Жителі мого села допомагали воїнам продуктами харчування, одягом, ремонтували техніку. Ми, діти, часто запрошували їх до школи на концерти, дарували їм листівки, сувеніри, обереги, зроблені своїми руками, малювали малюнки.

Зараз 2021 рік. Війна триває, гинуть люди, і мені до цих пір страшно. Я відчуваю відчай, біль матерів, які втратили на війні своїх синів.

Серед загиблих воїнів є і наш земляк Юрій Гуртяк. За роки війни на території нашої Луганської області я почала розуміти різницю між війною і миром. Що ж таке мир? Що означає мир для мене сьогодні? Можливо, це стан спокою, дійсності, де не має місця вибухам, болі, крові, переживанням, смерті.

На мою думку, ми маємо право жити в мирі, бо ми громадяни нашої Батьківщини – України. І ми гідні жити на нашій рідній землі без страждань і болі.

Мир на землі – це найбільше щастя, бо поряд є тато і мама, рідні і близькі люди, ніхто не гине у боях, всі радіють життю. Дуже добре жити там, де є злагода, любов, взаєморозуміння, де звучить милозвучна українська пісня і веселі жарти, де чути сміх щасливих односельців.

Україно, ми молимось за тебе!