Лозівська Поліна, 10 клас, Межівський аграрний ліцей-інтернат Межівської селищної ради
вчитель, що надихнув на написання есе — Ліснича Наталія Валеріївна

“1000 днів війни. Мій шлях”

1 день війни... Я цей день не забуду ніколи. Це був четвер. Нам повідомили зі школи, що заняття будуть в онлайн-форматі, бо почалася війна. У цей день я вперше почула звуки вибухів, і в одну мить життя поділилося на «до» та «після».

Тільки зараз я зрозуміла, як добре ми раніше жили: будували плани на майбутнє, спокійно лягали спати та прокидалися, під час канікул їздили відпочивати. Мені дуже подобалося в селі Урзуф Донецької області: м’який пісок під ногами, тепле ласкаве море, парк атракціонів, невеликий зоопарк… На жаль, воно на даний час окуповане.

Я живу в Україні, охопленій полум’ям війни. Ми всі стали дорослішими, добрішими й уважнішими один до одного. Звикаємо до звуків сирен, які раніше нас лякали, до великої кількості людей, що залишили рідні місця, вмістивши у валізу все нажите.

Звикли до великої кількості машин біженців і військових, до віддалених вибухів... Але неможливо звикнути до втрати знайомих, близьких і рідних людей, які жили поруч з тобою, молодих і здорових юнаків та дівчат, життя яких обірвалося в одну мить, перекресливши всі їхні мрії і плани на майбутнє.

Неможливо звикнути до повідомлень про знищення мирних міст і сіл, бо все це — обірвані людські життя ні в чому не винних бабусь і дідусів, матерів і батьків, дітей. Всі вони мріяли жити, любити, вчитися, подорожувати, милуватися красою природи.

Довга Алея Слави в центрі селища, прапори на кладовищах міст, селищ і сіл... Все це — ціна, яку наш народ продовжує платити за існування та незалежність України. Думаю, що все недаремно. Україна стане процвітаючою державою Європи.

Дякуючи нашим захисникам, ми живемо вдома, ходимо до школи, гуляємо рідними вулицями, будуємо нові плани на майбутнє та маємо можливість просто жити.

Ми маємо бути надійним тилом для наших героїв і підтримувати їх. Тому разом із волонтерами допомагаємо військовим продуктовими наборами, засобами особистої гігієни. Передаємо їм смаколики та листівки, зроблені власноруч.

Ми надіємося, що наші воїни відчувають нашу підтримку і тепло наших сердець, навіть перебуваючи далеко від дому. Знаємо, що вони борються не лише за сьогоднішній день, а й за наше майбутнє, за майбутнє України.