Бугаєнко Вероніка, 11 клас, Опорний заклад "Ромоданівський ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Городинська Галина Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Перші дні вторгнення були сповнені страху, хаосу та невизначеності. Це був ніби страшний сон, який, на жаль, став нашою реальністю та нашим сьогоденням. Я відчувала, що світ кардинально змінився назавжди. Багато людей відразу почали запасатися продуктами харчування та всіма необхідними речами. Атмосфера була дуже напруженою, відчувався страх. Я зрозуміла, як важливо цінувати кожен спокійний момент нашого життя та людей, які нас оточують.

Обставини в країні дуже змінилися. Люди почали об’єднуватися, більше підтримувати один одного та спілкуватися.

Війна також змінила й мене. Я більше почала цінувати своє життя та життя рідних людей. У мирний час я багато важливих справ відкладала на потім, але зараз  зрозуміла, що не можна нічого відкладати на далі та гаяти час. Війна мені показала, як важливо підтримувати один одного в такі важкі часи. Погляди на дружбу також кардинально змінились, я зрозуміла, що справжній друг той, який в складний момент підтримає. Навіть у найтемніші та найскладніші часи, потрібно знаходити світло у цьому житті, у доброті оточуючих та їх готовності допомогти, коли  це потрібно.

Зараз я більш активніше почала підтримувати різні ініціативи, задля розвитку майбутнього.

Наші герої – це наші військові. Вони кожного дня ризикують своїм життям, захищаючи свою Батьківщину та її людей. Кожен з цих військових – це не просто військовий – це людина з родиною, мріями... Всі вони залишили свої домівки аби відстоювати наше майбутнє. Всі бачимо, які втомлені, але незламні вони йдуть з ліній фронту.

Наші мужні військові – це справжні герої та янголи охоронці, які щодня нам нагадують, що навіть в такі важкі часи ми повинні допомагати один одному, залишатися сильними та не втрачати віру у краще майбутнє.

Я думаю, що кожен з нас в такий важкий час, намагався якось допомагати тим, хто цього потребував. Особисто я неодноразово долучалася до різних зборів коштів, разом з усіма плела маскувальні сітки, на початку війни декілька днів поспіль ходила в пункт, де приносили, упаковували та передавали нашим захисникам продукти харчування, засоби гігієни та ще багато чого.

Зі страхом мені допомогли поборотися декілька хобі та стратегій.

По-перше я занурилася у світ читання, воно допомагало мені втекти від реальності. Я почала більше підтримувати зв’язок із близькими та друзями. Ми частіше почали зустрічатися та обговорювати різні позитивні теми.  Я зрозуміла, що потрібно знаходити трішки оптимізмі у повсякденному складному житті та підтримувати зв’язок з дорогими мені людьми.

У майбутньому я хочу, щоб Україна стала незалежною у стані економіки, з чудово розвиненою інфраструктурою.

Мрію про країну де кожен громадянин має рівні можливості. Хочу, щоб освіта була осучаснена. Мрію про відновлення української мови, культури. У майбутньому прагну бути активною частиною нашого суспільства, брати участь у громадських позиціях. Прагну вносити свій внесок у захист навколишнього середовища, брати участь у різних екологічних акціях.

У часи війни люди розуміють, що потрібно об’єднуватися навколо спільної мети – захисту своє родини, держави. В умовах війни підтримка стає надзвичайно важливою.

Люди допомагають один одному емоційно та фізично не залишаючись осторонь. Війна спонукає кожного нас до підтримки та єдності.

Отже, незважаючи на всі негаразди та труднощі, які приносить за собою війна, ми зобов’язані пам’ятати про підтримку та єдність – це наша найсильніша зброя. Мир – це не лише життя без війни, але й можливість жити та розвиватися. Наразі наша спільна мета – досягти перемоги та побороти ворога. Разом ми подолаємо всі труднощі та створимо найкраще майбутнє для нас та інших поколінь.  

Тож давайте об’єднаємо наші всі зусилля заради миру та перемоги і кращого завтра!