Криницький Андрій, 11 клас
Сарненський ліцей №2 Сарненської міської ради Сарненського району Рівненської області,
Вчитель, що надихнув на написання есе: Канецька Наталія Іванівна

Війна. Моя історія

Війна – жахлива реальність. Вона породжує смерть та нещастя і виникає внаслідок ненависті одного народу до іншого та амбіційних бажань агресора. Двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року сталося те, чого ніхто не очікував: розпочалася війна. Сусідня держава («старший брат», «братній народ») напала на наші землі.

Я і моя родина дізналися про початок повномасштабної війни в цей же день, о шостій ранку. Про вторгнення ми дізналися із засобів масової інформації. Тяжко передати емоції, які тоді заполонили наші серця. Та все ж можна сказати, що страх та тривога оселилися в наших душах, у нашій свідомості. Тому в один момент життя моєї сім’ї різко змінилося. Пролунали перші сигнали повітряної тривоги - тому деякий час ми перебували в укриттях. Через два днів батьки відвезли мене та мого молодшого брата до бабусі в село. Ми жили там три місяці. Наша родина вирішила допомагати військовим. І тоді ми долучилися до плетіння маскувальних сіток, батьки працювали в місті, а я з братом допомагав бабусі. Вся родина не стояла осторонь трагедії, чим могли допомагали нашим захисникам.

Згодом моя мама підписала контракт і стала військовослужбовцем. А батько - диспетчером військово - залізничних перевезень. Перші дні давались нелегко, все ж з часом я почав звикати до нових ролей моїх батьків, усвідомлюючи їхню силу духу і щире бажання бути частиною опору, щоб боронити нас і рідну Україну.

Минулого року мій дядько вирішив зробити все, що йому під силу - він поїхав на Схід України, у найгарячішу точку як медик, створивши волонтерську організацію, до роботи якої долучився і я.

Гордий тим, що в один момент родина об'єдналася: ми всі долучилася до безпосередньої допомоги нашим мужнім захисникам і стали частиною непоборної сили, яка щодня роблячи маленькі кроки , наближає нашу Велику Перемогу.

Будучи ліцеїстом, я з сумом і болеем сприймаю звістку про те, що жорстока війна забирає життя найкращих, серед яких і випускники нашого ліцею. Можливо, ці юнаки не були зразковими учнями, але той патріотизм, любов до Батьківщини, які були засвоєні на уроках української мови та літератури, історії, генетично успадковані від роду свого, запалили їхні серця відвагою. Материнська колискова кликала їх боронити рідну землю, прадідівський козацький дух жадав звільнення української землі від ворогів-нелюдів. Наразі ці хлопці - герої, яких забрала війна. У свій юний вік вони стали кращими із кращих, тому що віддали життя за мир та волю українського народу народу; їхній подвиг повинен слугувати прикладом для нас. На сьогоднішній день ми шануємо пам'ять про цих героїв та дякуємо їм за можливість навчатися за шкільними партами, жити на власній землі. Пам'ять про них навічно залишиться в наших серцях.

За ініціативою вчительського коллективу та цьогорічних випускників ліцею в освітньому закладі буде написана «Книга пам`яті». ЇЇ сторінки – спогади тих, на чиїх очах зростали, міцніли, гартувалися мужні герої. Це найменше, що ми можемо зробити для вшанування світлої пам`яті захисників- випускників різних років нашого ліцею.

Я щиро сподіваюся, що кожного дня своєю волонтерською діяльністю та успішним навчанням наближаю день нашої Великої Перемоги. Мрію обрати мирну професію лікаря, яка дозволить стати ще більш корисним моїй державі, допоможе утвердити цінність людського життя.