«Мені було дуже страшно, але згодом до всього звикаєш»

Я в Донецьку сиділа з батьками на кухні, ми обідали. Раптом чуємо: великий вибух. Ми, звичайно, усі перелякалися, вибігли в перегородку. Тато побіг на вулицю. Диміло все поле. Ми тоді поїхали до бабусі моєї, у Бахмут. І потім почалося все.

Мені було дуже страшно, але згодом звикають люди. Раніше боялися навіть з автоматів, коли стріляли. А зараз навіть якщо десь стріляють, то вони [люди] спокійно йдуть, вони орієнтуються – далеко чи близько.

Війна – це руйнування сімей, убивства.

Я дуже хочу, щоб війна закінчилася скоріше. Хочу частіше бачитися зі своїми друзями, які залишилися в Донецьку.

Мені подобається, коли немає жодних сварок, усі розуміють одне одного, немає бійок, криків, і всі дружно й добре спілкуються.