Тарас із друзями і сусідами у Вінниці з першого дня війни займаються волонтерством. Кожен, як може, наближає Перемогу у визвольній війні

Я живу у передмісті Вінниці, нікуди не виїжджав звідси. Займався торгівлею і дистрибуцією. Через війну тратив роботу. Мої батьки давно померли. Дружина з дворічною дочкою зараз в Германії, а син спочатку був також з ними там, зараз зі мною проживає. Йому 11 років.

Дружина була по роботі з 23 на 24 лютого в Києві, але вона в гостиничному номері проживала зі своєю колегою, у якої чоловік був військовий. Він зателефонував о п’ятій ранку, сказав, що розпочалася війна, і сказав, щоб швиденько тікали з Києва. Тому дружина встигла виїхати з Києва у першій хвилі, я її зустрів по дорозі - склав маршрут, щоб не проїжджати військові об'єкти. Я зразу її з дітьми завіз у Могилів-Подільський до батьків.

До мене у будинок почали їхати всі мої друзі з Києва, з Одеси: в мене тут був свого роду транспортний хаб. Хто їхав там за кордон, хто - на захід України, і така в мене ця історія була майже тиждень-два.

А далі дружина прийняла рішення з дітьми виїхати за кордон в Німеччину. Вона поїхала в машині через Могилівський кордон 6 березня. Тоді ж ніхто не знав, що і як буде відбуватись.

Звичайно, я без роботи, вона втратила роботу. Тут нам було б дуже важко всім разом. Скучаємо один за одним, дуже важко морально. Але ж, всі живі, всі здорові - ми далеко не в найгіршій ситуації в нашій країні.

У мене є приватний будинок. Всі люди з Києва до Вінниці їхали майже дві доби, тому що і на заправках тоді були великі черги, і великі пробки - неможливо було виїхати, тому у мене люди там лишалися, переночувати з сім'ями, з дітьми. І діти, і собаки, і кошечки були, бо люди ж везли з собою.

Ми з товаришем пішли записуватися в самооборону, а тоді ще це все там не сформувалося. Нам сказали, що ми можемо допомогти машинами когось там привезти, завезти – от цим ми займалися. Розвозили людей на блокпости, потім підвозили їм їжу, забирали когось, охороняли об'єкти, коли нас просили. Всі, всі мої товариші  між собою склали групу у Вайбері, і робили, що потрібно. На ЗСУ теж отправляли гроші.

Жінки ліпили вареники, готували їжу для хлопців на блокпости і для переселенців, перебирали одежу. Хтось там плів якісь сітки, хтось просто стояв на цих блокпостах, хтось там збирав гуманітарну допомогу, хтось розподіляв людей. В нашому житловому масиві дуже багато хто приймав і кормив переселенців. Працювали абсолютно всі. Тобто в нас організованість і мобілізація була повна. Це не тільки моя історія.

Люди згуртувалися і що могли, робили. Так, так, це достатньо така масова історія. Тобто ніхто до цього не був готовий, ніхто не вчив, що треба робити. Дивіться, як у нас, українців, правда, дуже получається гарно мобілізуватися на самому початку за рахунок свідомості суспільства. Нажаль, ми згодом це втрачаємо. Але поки що ми все робимо і я сподіваюся, що все ж таки такою великою кров'ю ми якісь висновки зробимо.

За час війни я втратив свій склад життя, який мене, в принципі, повністю влаштовував, свій комфорт життя втратив. Втратив все, що придбав, в першу чергу - розуміння багатьох речей.

Зараз починаю розуміти, які помилки робив, як багато речей не цінив, чи вони для мене були чимось таким банальним. Ми маємо аналізувати себе, свої дії, свою поведінку, своє відношення. Тільки це дає нам розвиток, а не деградацію. На жаль, такою ціною, як зараз.

Мене вразила велика сила духу, коли ми дійсно там почали відвоювати всі наші позиції. Мурашки по тілу, коли розумію, яка у нас сильна нація, наскільки ця нація всьому світу доказала і доказує, наскільки ми велика країна. Насправді це велике щастя - розуміти, що я причетний до цього всього, що я – українець.

Мені подобається, що виділяються кошти наперед, як буде наш світ відбудовувати, нашу країну. Це дає надію на те, що і після перемоги нам будуть допомагати.

Звичайно, хочеться, щоб ми жили щасливо в Україні. Щоб вся сім'я була разом - то в першу чергу. Діти мають обов'язково вчити іноземні мови, тому що діти мультикультурні. А наша реалізація вже буде в дітях. Саме велике щастя і сама велика радість – успіх дітей.