Руснак Вікторія, 9 клас
Луб'янський ліцей Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Харламова Алла Григорівна

Моя Україна майбутнього

Мир. Мир – сьогодні ? Тільки у співставленні можна осягнути значення, ціну, колір, смак цього слова. Тільки увідомивши, як раптом «як вибух – обвал і пожежа…»

Руйновище віри, і розпач, і розпач!
Під попелом смутку похований шлях.
Зажурені друзі сахнулися в розтіч.
Посіяне слово не сходить в полях…

Так враз ми стали дорослішими, навчились прислухатись до звуків, а ще – помічати звичайні земні радощі, що зовсім поряд. Ось прокинулись, сонячний ранок, дім, наповнений ароматом сніданку, лагідна посмішка мами, дзвінкий перелив радісних побажань сестрички – отже, дякувати воїнам , дякувати ППО. І знову круговерть життя: уроки, друзі, соковите яблуко, перерва…повітряна тривога… І знову щем душі, тривога, вибух (хоч і за сім кілометрів ). Читаємо телеграм новини, очі вчителів (суворі, сумні, збентежені). В них щире бажання бачити нас за партами , а не в укритті.

Зуміти оцінити мир стало банально просто. Мир – це бути щасливою, радіти всьму, що оточує, що рухає тобою і дає наснагу. Це чути спів соловейка і трактора в полі; відчувати аромат скошеної пшениці і спеченої хлібини на столі; це синє небо над жовтим квітом соняхів , і ось

спинюся я
І довго буду слухать,
Як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
І пахне степом сизий деревій…

Той аромат деревію, полину поверне українців з-за кордону. Приїдуть однокласники додому. Я спитаю їх: «Як ви? Чи готові до перемін?» Майбутнє України - то відбудова, як було колись у погорільців. Будували знову хатку і не одну, а кожному гуртом. Усміхнені обличчя, завзяттям, дружбою об'єнані усі.

І наше небо знову голубе, захищене парасольками із клаптиків ППО. «Найвище уміння – почати спочатку життя, розуміння , дорогу, себе»,- говорить Ліна Костенко. І я з нею згодна. Я розумію, що від сьогодні , я маю починати шлях до відбудови моєї рідної держави. Що можу я для цього зробити? Любити свою Україну, вірити в сили ЗСУ, надіятись на допомогу сусідніх країн. Зберегти свою ідентичність. Навчатись на макималці, бо треба поповнити ряди інтелектуалів країни. А ще хотілося б піснею стати, щоб всіх розрадити у журбі. Пошити собі вишиванку із щастя, із радості; одягти капелюх, покласти у сумочку ніжність, усмішку, а з надії, віри й любові тоненький сплести палантин. Щоб обгорнути ним тих, кому холодно, зігріти того, хто замерз.