Голубенко Ольга, 7-б клас, Вінницький фізико-математичний ліцей № 17

Вчителі, що надихнули на написання — Дубчак Олена Дмитрівна, Дячук Олена Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Відверто кажучи, я й досі не можу повірити, що йде 1000 день війни. Я памʼятаю, як все почалося. Ранок, тиша на вулиці, але в кожної людини на душі тривога. Деякі не йдуть на роботу, мої підручники тихо складені в рюкзаку, але шкільний день так і не почався. Люди не знають, що робити. Ніхто в цій Великій країні. Незабаром усі дізнались страшну новину і почалася війна. Українці були шоковані. Перший місяць ніхто не спав уночі, оскільки ввели комендантську годину у Вінницькій області. Усі дотримувались цього правила, було лячно. Люди боялись вийти зі своїх будинків, навіть у магазин по їжу. Порожні полиці лякали, кожна повітряна тривога викликала занепокоєння, мурахи по всьому тілу. Весь цей жах створений сусіднім ворожим народом.

Наступний крок. Масова еміграція. Кордони були переповнені, жахливі 48 годин очікування. Особливо взимку. Внутрішні переселення. 

Ворог був на східних  блокпостах (кожна людина, що має авто, молилась, аби її не розстріляла русня). Повітряна тривога — багато нових жертв. Кожний приліт — у чиїсь сімʼї горе.

Кожне повідомлення в будь-якій мережі, вечірнє звернення Президента, хвилина мовчання — жахливі атрибути кожного дня.

1 вересня 2022 рік. Тяжке рішення для кожного чи відпускати свою дитину у школу. Повітряні тривоги, як діти будуть спускатись в укриття? Моя мама вважала, що потрібно продовжувати навчання. Необхідно було для цього створити укриття з усіма базовими потребами. Адміністрація школи вирішила: деякі класи, які хочуть офлайн, ходять до школи, а інші мали дистанційне навчання.

Коли я пішла до школи була деяка непоінформованість, як це все буде відбуватись. 1 рік війни. Усі очікували масштабний обстріл. Усі школи були на дистанційному навчанні. Народ готувався. Цей день був символічним для українського народу, який згадував події минулого року, втрати, але також демонстрував стійкість, єдність і бажання перемоги.

У багатьох містах відбулися меморіальні заходи на честь полеглих, а також акції солідарності по всьому світу.

Із часом люди почали звикати, але все одно тривожність була всередині кожного.1000 днів війни – це не просто кількість днів, це шлях через втрати, випробування й надії. Цей час змінив і мене, і мою країну. Кожен день був важким, але я навчилася цінувати життя, підтримку людей навколо та нашу спільну силу. Війна – це не тільки бої, але й боротьба всередині нас: між страхом і вірою, між зневірою й надією.

Мій шлях крізь ці 1000 днів показав, що, незважаючи на всі труднощі, ми продовжуємо жити і мріяти. Перемога – це не лише закінчення війни, а й наша сила. Не здаватися й рухатися вперед.

Слава Україні!