Юрій Дяков, 10 клас
Чудельський ліцеей
Вчитель, що надихнув на написання есе: Руднік Ірина Василівна

1000 днів війни. Мій шлях. 

1000 днів війни… Слово “війна” стало частиною нашого повсякденного життя, реальністю, з якою нам доводиться жити. Перед початком війни все виглядало по-іншому: 24 лютого 2022 року я прокинувся в умовах спокійного життя, проте звуки вибухів і повідомлення про вторгнення Росії в Україну змінили все за мить. Цей день розділив моє життя на «до» і «після». Мені було 13, коли почалася війна; шкільні уроки, друзі, безтурботні дні… Все це змінилося в одну мить. Я поринув у дорослий світ, де не було місця моїм дитячим переживанням.

Шлях, яким я  пройшов під час цієї війни, був шляхом дорослішання в ситуації, коли дитинство відійшло на другий план.

З самого початку війни мене переповнювала турбота про мою сім'ю, мій дім і моїх друзів. Моїй родині, як і багатьом іншим, довелося зробити вибір: залишитися вдома, або знайти більш безпечне місце. Це було важке рішення, але ми вирішили залишитися вдома.

Я бачив, як мої батьки з тривогою пакували свої речі у валізи і ховалися в укритті, коли лунав сигнал повітряної тривоги. Все це стало частиною нашого нового життя. Незважаючи на страх і небезпеку, люди, які мене оточували, проявили надзвичайну стійкість. Війна зруйнувала багато планів, але вона також згуртувала нас. Як і багато інших молодих людей, я не міг бути осторонь цієї клятої війни. Я збирав речі для допомоги солдатам, плів сітки, а іноді просто розмовляв з людьми, яким було психологічно важко.

Найважче за 1000 днів війни - це розуміння того, що вже ніколи не повернути людей, яких забрала війна.

Деякі з моїх однокласників виїхали за кордон, і я їх більше ніколи не бачив, деякі мої друзі втратили родичів на фронті. Я бачив, як зменшується мій світ, відчував, що зникають місця і люди, які були частиною мого дитинства. Але я також відчував, що війна зробила нас сильнішими. 

Кожен день був випробуванням і новим уроком мужності, наполегливості, надії. Школи також змінилися. Дистанційні уроки стали нормою, але все одно було важко зосередитися на навчанні, коли поруч лунали сирени і падали ракети. Вчителі намагалися підтримати нас і допомогти пережити ці моменти, але навіть у класі завжди відчувалася війна.

Мій шлях крізь ці 1000 днів війни був шляхом переосмислення. Я почав цінувати прості речі, які раніше здавалися буденними: гуляти з друзями, виходити на вулицю без страху, просто відчувати себе в безпеці - все це стало справжньою розкішшю.

Війна показала мені, що кожен день - це подарунок, і не варто витрачати час на дрібниці. Хоча мені було лише 13 років, я зрозумів важливість свободи та незалежності, побачив, як армія захищає країну, як звичайні люди можуть стати героями,  і як ми всі об'єдналися перед спільною загрозою. 

Це стало найважливішим уроком для мене: «Цінуй свою країну, свою землю та людей, які тобі дорогі». 1000-денна війна була важким часом, але вона також показала нам, що ми можемо вижити.

Ми всі змінилися, стали більш зрілими і сильними.

Я вірю, що перемога ще попереду. Війна багато чого забрала у нас, але вона також зміцнила нашу країну і показала, що навіть у найтемніші часи є світло, яке нас веде. Ці 1000 днів були часом випробувань, але також і часом надії на те, що одного дня ми зможемо жити у вільній і мирній Україні.