Я та 2 дітей були вдома в Маріуполі, коли почули перші вибухи, чоловік прикордонник був на чергуванні. Найбільші труднощі - це відсутність світла, води та газу. Не було продовольства в магазинах, звʼязку з рідними. Ми зіткнулись з нестачею їжі та води, бо були постійні обстріли і ми з дітками сиділи в підвалі. Нам дуже допомагали наші військові - приносили воду та їжу. Готували ми на багатті між обстрілами.
Війна дуже позначилась на нашій родині, бо я та діти виїхали з міста Маріуполь 17 березня з коридором машин, батьки на жаль лишилися в місті. Нам допомогли виїхати сусіди, з чоловіком вже не було звʼязку. Потім я дізналась, що чоловіка захопили в полон, де він й досі перебуває, вже більше року.
Я була вражена допомогою зовсім незнайомих людей, які приймали нас в містах України та надавали допомогу. Наразі я не працюю, бо знаходжусь одна у великому місті з двома дітками, але в подальшому планую, можливо доведеться змінити професію. За фахом я перукар.
Ми покидали Маріуполь з одною валізою речей, нажаль багато чого довелося лишити там. Головне - це мої діти, які поряд зі мною. Дуже чекаємо деокупації нашого рідного Маріуполя та повернення чоловіка з полону. Віримо в нашу перемогу! 🙏
