Ребус Руслан

8 клас, Степанецький ліцей-опорний заклад загальної середньої освіти Степанецької сільської ради об’єднаної територіальної громади Черкаської області

Вчителька, що надихнула на написання – Ничипорчук Катерина Валентинівна

Чому бути українцем – це моя суперсила?

У дитинстві, коли я відвідував дитячий садок, я мав проблеми з мовою, не міг правильно вимовляти слова і складати речення. З перших днів перебування в дитячому садку вихователі ставили перед собою мету навчити нас говорити українською мовою. Приходячи додому, я все рідше і рідше використовував суржик, а все частіше і частіше говорив чистою українською мовою. Батьки раділи за мене, а я пишався тим, що я українець. Хоч і маленький, але українець.

Я мріяв стати дорослим, щоб ходити до школи, яка була поруч із дитячим садком. На День знань, під час шкільної лінійки, найкращі учні підіймають синьо-жовтий стяг України. Я також хочу підняти прапор України на День знань – це моя мрія, яка надихає мене вчитися і розвиватися.

24 лютого 2022 року, коли в Україні розпочалася повномасштабна війна, я був ще шестикласником.  Я не розумів, що таке війна, але я відчував, що це не просто небезпечно, а й несправедливо. Думав про свою родину і про те, як захистити нашу країну. У нашій родині не було навіть думки про виїзд з України. Ми вирішили залишитися, незважаючи на війну.

Дивлячись новини я бачив, як наші солдати ЗСУ проявляли неймовірний героїзм і самовідданість у захисті своєї Батьківщини. Вони не жаліли своїх життів, щоб зупинити російську агресію. Я дивився і пишався ними, які вони сміливі.

Вважаю, що їхні дії є прикладом для всього світу. Вони показують, що навіть у найважчих умовах люди можуть знайти сили для боротьби за свої цінності.

В нашому селі також розпочали готуватися до захисту. Перекривали дороги бетонними плитами, ставили протитанкові їжаки, набирали пісок у мішки, звозили шини, пляшки для вибухової суміші, яку назвали «Бендеро-Смузі».

У найважчі часи війни українці не здалися. У боротьбі з окупантами допомагали всі, незалежно від віку. Я також допомагав татові відвозити шини і пляшки на блокпости. Це допомогло мені зрозуміти, що ніяка війна не зможе зламати нашу єдність і силу духу. Війна об'єднала українців у спільній боротьбі за свободу і незалежність. Вона зробила нас витривалими, дружніми та ще більш відданими своїй Батьківщині.

Війна зачепила кожного українця, кожну родину. Як би нам тяжко не було, ми не станемо на коліна, а будемо до останнього боротися за свою землю, за волю, за Україну.

Перемога над російськими окупантами наближається. І кожен із нас повинен зробити все можливе, щоб вона настала якнайшвидше. Перемога - це наша спільна мета. І кожен із нас повинен внести свій вклад у її досягнення. Дуже багато людей пішли добровольцями, багато стали волонтерами. Допомога в тилу - це наш обов'язок. Ми можемо вдома робити окопні свічки, плести маскуючі сітки, заготовляти продукти. Не варто сидіти склавши руки та чекати на перемогу, краще допомагати нашим захисникам.

Український народ – миролюбний і не хоче війни. Ми хочемо, щоб ця війна закінчилася якомога швидше.

Бути українцем – це моя суперсила. Я пишаюся тим, що я українець і розмовляю українською мовою. Я вдячний долі, що народився в Україні.