Казмірчук Софія

9 клас, Степанецький ліцей-опорний заклад загальної середньої освіти Степанецької сільської ради об’єднаної територіальної громади Черкаської області

Вчителька, що надихнула на написання – Ничипорчук Катерина Валентинівна

Війна. Моя історія

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине

Слова не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине

От де, люде, наша слава,

Слава України!

(Т.Г. Шевченко)

У багатьох країнах світу війна стала давнім минулим, але для України вона стала реальністю на початку 21 століття. 24 лютого 2022 року запам`ятаємо назавжди, цю дату майбутнє покоління вивчатиме в підручниках історії, цей день розділив життя українців на до та після.

Вечір 23 лютого, нічого не передбачало біди, був звичайний вечір: діти робили уроки, хтось дивився телевізор, хтось займався хатніми справами, а ніч на 24 лютого стала для нас фатальною. Я добре пригадую цей день, мала бути контрольна з математики, але вранці ми не пішли до ліцею, бо розпочалася війна. Більше, ніж 600 днів ми живемо в постійних страхах, в невпевненості у завтрашньому дні, звиклі до звуку сирен та запаху підвалів.

Я проживаю в центрі нашої країни, на щастя, про війну ми не знаємо, як жителі Ірпеня, Бучі, Гостомеля, які лишилися без домівок та найголовнішого – життя. Величезна кількість скалічених життів та сиріт, безхатніх тварин, зруйнованих архітектурних споруд, що мають значення для українського народу, які ми маємо відбудувати.

Війна – це кров, страх, страждання, майже кожен регіон нашої країни постраждав від рук загарбників.

Маріуполь – драмтеатр,

16 березня окупаційні війська скинули надпотужну бомбу на Маріупольський драматичний театр, де ховалися українці, які втратили домівки через руйнування рашистами. За підрахунками, ця подія забрала життя близько 300 людей.

Краматорськ – залізнична станція,

вранці 8 квітня авіаційний удар від ворожого війська, де тисячі мирних людей чекали евакуаційних потягів.

Бучанська різанина –

масове вбивство українського цивільного населення в місті Буча Київської області, що супроводжувалася викраденнями, тортурами та мародерством, загинуло понад 400 людей.

У Ірпені війна розпочалася із вибухів у районі Гостомельського аеропорту, що зовсім поруч: кілька днів росіяни намагалися на летовищі висадити свої війська. Попри все, українські військові вдало давали відсіч. На четвертий день війни фронт посунувся ще ближче: запеклі бої увесь ранок точилися в сусідній Бучі, окупанти пробували прорватися від неї до Ірпеня, а далі прямувати на Київ. На щастя, невдало, а втім, кілька будинків у місті були знищені ворожими ракетами.

Ракетний удар по житловому будинку в Дніпрі стався 14 січня 2023 року о 15:30. Цим ударом було знищено під'їзд багатоквартирного житлового будинку. 

Станом на 19 січня було відомо про 46 загиблих, серед них три дитини та 75 поранених, серед яких 13 дітей.

Вінниця – ракетні атаки відбувалися 6,16, 25 березня, а наймасштабніша атака була 14 липня 2022 року, їхніми цілями стали цивільні об'єкти. Харків – 17 серпня ракетний удар по гуртожитках. Ржищів – 22 березня, після атаки дронами зруйновано гуртожиток та навчальний комплекс професійного ліцею. Черкаси – 22 вересня 2023 року, ракетна атака, наслідками якої є зруйнований ринок та готель.

Перелічувати можна ще довго, напевно вся Україна зазнала ударів від рашистів. Ніхто не знає точної кількості загиблих мирних та військових, Україна втрачає своїх синів та дочок. Незважаючи на це, український народ об'єднує свої сили заради перемоги. Одним із прикладів справжніх героїчних вчинків є подвиг Віталія Скакуна, який жертвуючи своїм життям, підірвав міст Генічеськ-Арабатська стрілка, завдяки чому уповільнилося просування танкової колони ворога.

Кожен повинен вкладати свої зусилля задля перемоги України, зокрема ми також приймаємо участь в підтримці наших захисників, діти – малюють малюнки та пишуть листи подяки, старшокласники – плетуть маскувальні сітки, роблять свічки, збираємо кришечки від пляшок та долучаємося до благодійних акцій. Все це дрібниці, але якби всі приймали участь, то разом – ми сила.

Я вірю, що Україна стане прикладом для всього світу, як країна, яка змогла здолати війну та відродитися з руїн. Я сподіваюся, що в майбутньому весь світ буде жити в мирі та злагоді.