Щоденник війни: «Раптом уночі ми чуємо, як літають снаряди й вибухають бомби»

22.05.2014

Сьогодні я була в школі. Під час уроків ми чули, як хтось стріляє. Ми всі злякалися – і нас відпустили додому.

14.06.2014

Закінчився навчальний рік. Нічого не віщувало біди, але раптом ми вночі чуємо, як літають снаряди й вибухають бомби.

16.07.2014

У нас досі щовечора стріляють, і у нас багато хто каже, що почалася війна!

25.07.2014

Обстріли посилилися, і ми просили батьків, щоб вони з міста перебралися в село, до нас, оскільки мої бабуся і дідусь самі вже не справляються.

Щоденник війни: «Раптом уночі ми чуємо, як літають снаряди й вибухають бомби

29.07.2014

До обстрілів ми вже ніби звикли, але про всяк випадок з моїми друзями розробляємо план, як поводитися під час бомбардування.

03.08.2014

Мої батьки, нарешті, приїхали. Я дуже рада, але війна не перестає про себе нагадувати. Тепер у нашому маленькому селі, крім того, що стріляють, до того ж немає електрики.

23.08.2014

Нам дали електрику, ми всі дуже раді, сподіваюся, все незабаром закінчиться.

25.08.2014

Наше щастя тривало недовго, нам вимкнули світло – і ввечері ми знову сидимо на лавочці та п'ємо чай з бринзою.

29.08.2014

Пора задуматися про школу, але з нашою ситуацією про неї можна мріяти. Мої батьки задумуються відправити мене з бабусею до Києва, до двоюрідної бабусі, а самі – повернутися в місто.

01.09.2014

Сьогодні День знань, 1 вересня, але для мене це черговий день обстрілів, і я не пішла до школи.

03.09.2014

Мої батьки вирішили відправити нас із бабусею до Києва, і 04.09.2014 ми їдемо.

06.09.2014

Перший день у новій школі, я хвилююся, але здебільшого сумую за батьками.

07.10.2014

Усе внормовується, але моїм рідним зараз несолодко, у них ситуація посилилася, але добре, що вони дізналися про допомогу від Фонду Ріната Ахметова, Гуманітарного Штабу «Допоможемо». Тому що в магазинах з продуктами справи були не дуже й коштували вони космічних грошей.

25.12.2014

Я, нарешті, їду додому. За пів року я так скучила за рідними, що залюбки їду додому, попри те, що в Горлівці відбувається.

31.12.2014

Сьогодні Новий рік, начебто оголосили перемир'я, але в це слабо віриться. Новий рік буде, звичайно, не такий багатий, але зате з батьками.

2015 рік

Далі цей рік мине звичайно, просто будуть іноді пострілювати. Все кишітиме своїм життям у такому ритмі, в якому я не звикла жити й не бажала, але довелося.

14.02.2016

Сьогодні День закоханих, але не для всіх. Ми вирішили з'їсти святковий торт, і мама запропонувала піти у вітальню, оскільки на кухні було спекотно. І щойно я сіла на диван, до нас у двір прилетів снаряд – і в нас у вікна влучили два осколки, які пробили скло, а один із них до того ж пробив стінку і влучив у туалет. Ось так ми й зустріли День св. Валентина.

23.02.2017

Я перейшла в гімназію, і сьогоднішній ранок почався з обстрілу. Коли ми зайшли у приміщення, нам сказали, що не треба роззуватися, оскільки стріляють і, можливо, доведеться евакуюватися в підвал.

28.03.2017

Сьогодні звичайний день, звичайний урок біології був би, якби хтось не почав стукати так, що, здавалося, йде обстріл. Ми всі злякалися, але виявилося, що це ремонтували дах.

15.04.2017

Сьогодні моя мама їде в місто Бахмут працювати, а я залишаюся доучуватися цей навчальний рік і потім поїду до неї.

06.06.2017

Я, нарешті, їду до мами. Сьогодні ми цілий день простояли в черзі й тільки ввечері ми дісталися до мого другого дому на місяць.

07.06.2017

Сьогодні мама мені запропонувала поїхати в табір «Сонячний», і я, звичайно ж, погодилася.

08.07.2017

Ми вже збираємося в табір, і мені батьки сказали: «Аню, ти в таборі подумай, де ти хочеш жити: в Бахмуті чи в Горлівці». І зараз переді мною стоїть вибір, де жити: в мирному місті, але в новій школі, чи в місті, в якому відбуваються воєнні дії, але з друзями.