Я – мати-одиначка, виховую одна маленьку дочку восьми років. До війни я працювала в господарському магазині, отримувала зарплату, якої вистачало на середній рівень життя. Доньку водили в дитячий садок.

Влітку сім'єю ходили на водойму відпочивати та купатися, саджали та вирощували овочі та фрукти на городі. Восени збирали гриби та ягоди в лісі. Жили спокійно й розмірено.

Коли в телевізорі почали говорити, що десь стріляють, вбивають людей, не вірила, тим більше що це відбувається в нашій країні, ближніх областях.

Дуже сподівалася, що війна не дійде до нас. Але найстрашніше, що війна прийшла до нас і зупинилася в нас надовго. Весь жах того, що відбувається, ми відчули на собі.

Щодня чули й чуємо вибухи та стрілянину гармат. Військовий літак літав над нашим містечком на рівні третього поверху. Моя дочка плакала й ховалася у ванній кімнаті, я теж була в паніці й не знала, куди себе подіти, як захиститися.

Закрився дитячий садок на невизначений час. Магазин, у якому я працювала, почав працювати не щодня, а потім закрився.

Я з донькою та моїми батьками ховалися в підвалі, ночували там зі свічками. Коли ставало зовсім нестерпно, їхали до родичів у іншу область на кілька тижнів, потім поверталися.

2015 року мої батьки не витримали цієї атмосфери, у страху кинули свій будинок, квартиру та поїхали назавжди жити в іншу область. Мені дуже не вистачає батьків, які жили в будинку навпроти нас, їхньої підтримки. Бачимося зараз рідко, тільки на шкільних канікулах. Я не хочу кидати свій будинок, тому живемо в такій атмосфері й дуже сподіваємося, що цей жах скоро закінчиться.

Ми практично залишилися без засобів до існування. Щиро дякуємо за допомогу від Ріната Ахметова, дуже допомагало та допомагає у важкий час.