Сумарюк Михайло Ілліч, вчитель математики та інформатики, канд. фіз.-мат. наук, Сторожинецький ліцей

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

«І буря не зможе знищити той вогонь, що горить всередині»

1000 днів війни… Як виміряти цей час? У роках, місяцях, днях? Або, можливо, у хвилинах болю, тривоги, надії та боротьби? 1000 днів – це не просто число, це тисячі історій людської мужності, страждання, втрати і віри у світле майбутнє. Це тисячі можливостей змінити себе і світ навколо. Ці 1000 днів війни – це шлях, який не вибрав би добровільно, але шлях, який довелося пройти українцям, відкриває перед нами нові горизонти розуміння і переосмислення життя.

Кожен день війни – це день боротьби, це випробування, це кожен прожитий день у змаганні за нормальність у світі. Це дні, коли звуки сирен розривають тишу, змушуючи думати, що ось-ось ця сирена може бути останньою… Це дні, коли реальність стає непереборною завдяки мужності збройних сил України; це дні, коли серце зупиняється від болю і тривоги. Але серце продовжує битися від надії і бажання перемоги. Це дні особливої вимірності в людських серцях, тисячі хвилин розлуки з рідними, тисячі годин напружених спостережень за новинами; це дні глибокого переосмислення життя, відкриття нових аспектів людської гідності і мужності, це протистояння труднощам, власним страхам і сумнівам. Війна – це час, коли ми навчаємося цінувати те, що раніше було само собою зрозумілим: мир, безпека, любов і єдність.

Початок війни, перші дні були найважчими моментами мого життя. Шок, хаос, біль, злість – це емоції, з якими я стикався щодня. Спочатку була надія, що цей кошмар скоро закінчиться. Минав один день, другий, третій… Ще трохи, і добро мусить перемогти зло. Віра у справедливість і силу людського духу, здатного вистояти навіть у найтемніші часи, була незламною.

Перемога – це не лише на полі бою, але й у тому, як ми допомагаємо піднятися з руїн. Це сила йти вперед. І я вірю, що попереду нас чекає перемога, тому що ми вже пройшли цей довгий і важкий шлях, і жоден ворог не зможе нас зламати.

З початком війни я думав, що навчання стане чимось другорядним, неважливим. Але з часом

я зрозумів, що, попри війну, не слід втрачати віри у свою країну, оскільки знання – це наша зброя. Навіть серед учнів прозвучав вислів: «Вчися! Бо інакше будеш як орки».

Місія учителя – це не лише дати знання, але й допомогти дітям стати сильнішими, адже діти – це майбутнє України, і кожен урок – це маленький крок до нашої спільної перемоги.

Для дітей школа стала острівцем стабільності у світі, що руйнується. Ми вчилися використовувати технології для самовираження, брали участь у реальних проектах допомоги армії і волонтерам, а деякі учні навіть почали вивчати програмування для розробки рішень для кіберзахисту України.

Таким чином, мій шлях як учителя тепер став не лише навчанням інформатики, але й вихованням справжніх патріотів, які вже зараз готові захищати свою країну, навіть сидячи за комп’ютером.

Я вірю, що настане кінець злу. Я вірю, що кожен відповідатиме за свої злі діяння і добро обов’язково переможе зло. 

Я вірю, що ніякий недорослий карлик не зможе зламати Україну,

якби не старався, додаючи собі бажаного зросту, вдаваної могутності та величі, і як завжди продемонструє усьому світові свою дикість і пігмейське історичне походження. Україна переможе!!!