Щоб виїхати з окупованого Херсону, чоловіку довелось взяти російський паспорт, який він здав, діставшись України 

В перший день війни було жахіття. Вранці почули вибухи і вискочили, в чому були. Ми в селі живемо. Усі люди на вулицю вибігли, ніхто не розумів, що діється. 

Я виїхала через пів року, а чоловік залишався. Йому там довелося скрутно, але не в плані їжі, бо в селі все своє. Йому було морально важко. Його і «на підвал» забирали, і телефон перевіряли, записували, де жінка. Наш син служить у поліції, то в нього і про сина питали, погрожували, перевертали в домі все, рилися кругом. Чоловік також виїхав, але вже в грудні того року.

Я їхала через Василівку Запорізької області. Ми там простояли чотири доби, нас перевіряли. Чоловіків забирали, а жінок не дуже чіпали. Через чотири доби нас випустили. Ми виїжджали легковою машиною з людьми, які займаються перевезеннями. 

Чоловікові складніше довелося виїжджати. Уже такого шляху не було, і він вибирався через Росію. Дві доби був у дорозі за кордоном, і добу ще їхав по Україні. 

Тут йому волонтери допомагали в Сумах. Чоловік зробив російський паспорт. Він не хотів, але мусив, бо боявся, що український порвуть. Чув, що бувало таке. Тож йому було легше, росіяни його випустили. Російський паспорт він здав потім нашим хлопцям. А тих, хто був без російського паспорта, дуже довго тримали, по три години перевіряли. Він по часу швидше добрався, але їхати було важче. 

Коли ми вже виїхали з окупації і зустріли наших – це була світла мить. Дякуємо волонтерам, вони дуже нам допомогли: зустріли нас, нагодували, дали можливість помитися. Потім надали транспорт тим, хто їхав далі. В Одесі волонтери нас поставили на облік, і теж допомога дуже хороша була. Потім ми з Одеси в Чорноморськ перебралися, і тут також волонтери дуже допомагають – і з житлом, і з речами, і з медикаментами.

Багато родичів перестали бути нам родичами. Точніше, не так і багато, але є такі. У нас із братом різні погляди, наприклад. А з іншими ми більше згуртувалися, телефонуємо одне одному. З тими, хто є тут, зустрічаємося.

Майбутнє своє уявляємо щасливим, мирним. Хочу, щоб країна процвітала, робота була. Щоб люди повернулися, щоб наші діти не воювали. Хочеться миру і процвітання.