Сергієнко Марія

8-д клас, Броварський ліцей №2 імені В.О. Сухомлинського

Вчителька, яка надихнула на написання – Шумбар Ольга Олександрівна

Війна. Моя історія

На жаль, повномасштабна війна на території України триває вже майже два роки, але я й досі добре пам’ятаю той день, коли це все почалося. Цей день мав бути звичайним зимовим днем, але, на жаль, це було зовсім не так. Зранку мене розбудила мама та сказала, що розпочалася війна. Спочатку я не могла зрозуміти, що взагалі коїться, поки не почула вибухи.

Ракета прилетіла у військову частину. У нашому місті вимкнули водопостачання, тому всім потрібно було йти набирати воду самотужки до бюветів. Поки ми з мамою стояли у черзі, то почули свист ракети, а невдовзі знову вибух.

Було дуже страшно, в голові було багато думок: що буде далі, як це все пережити, за що це все з нами…

Військові російської федерації досить швидко підібралися до Броварського району. Ситуація була дуже нестабільна, особливо у селах, які знаходилися поблизу. У зв’язку з цим мої батьки відвезли мене до бабусі у місто Хмельницький. Дорога зайняла досить багато часу, та все ж ми доїхали доволі спокійно. Приїхавши до міста, ми ще тривалий час відчували себе стривоженими, неспокійними, а повітряні тривоги, які лунали час від часу, ще більше нагадували про ситуацію в країні. У перших числах березня у мого тата був День народження, та, на жаль, ми не змогли його привітати в колі сім’ї, тому що він з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем воювати на фронт, захищати свою країну. А через кілька днів настав мій День народження. Було зовсім незвично святкувати його так далеко від дому, у час війни, тому й настрою ніякого не було, а

на душі було дуже важко і сумно. Та один телефонний дзвінок все змінив, це був дзвінок мого тата. Він привітав мене зі святом, і я була найщасливіша людина у світі, бо почула голос моєї найріднішої людини, мого татуся, мого захисника.