Бадрак Софія

8-б клас, Родниківський ліцей імені Т.Г. Шевченка Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області

Вчителька, що надихнула на написання – Іщенко Валентина Петрівна

Моя Україна майбутнього

Україна… Лише одне слово. Що відчуваєте, коли чуєте його? Може, так як у мене: розливається тепло у серці, з’являється солодко-щемке відчуття у грудях, огортають приємні спогади про рідний отчий дім. А з чим у вас асоціюється слово «дім»? Для мене – це місце, де почуваєш себе щасливим…

Як на мене, спокій і щастя людей та мир у державі ‒ це найголовніше, що має мати будь-яка країна, як і незалежність.

Для України це завжди було важливим питанням, тому що упродовж віків український народ зневажали, пригнічували, нищили. І, виборюючи мир і волю майбутнім поколінням, вірні сини і доньки України, стікаючи кров’ю, жертвували найдорожчим ‒ життями, заради ще ціннішого – свободи і незалежності. На жаль, ми не вчились на своїх помилках, нам хотілось забути це все, почати з нової сторінки і сказати: «Ніколи знову». Однак, як виявилось, це не можливо через наших сусідів-росіян.

Після 24 лютого 2022 року ми по-новому подивились на історію і, нарешті, зрозуміли справжню цінність миру і незалежності.

Погоджуюсь з думкою письменника Мирослава Дочинця: «У кожної країни є сторінки, які хотілося б забути або переписати. У нашої таких багато. Було… Але зараз Україна пише Книгу свого новоліття, свого новозродження. Книгу болісного визволення з-під вікового ярма. Жертовним кривавим чорнилом пише. Для нас ця війна визвольна, тобто ‒ священна».

Якою буде моя Україна після війни? На мою думку, точно не можна знати, що буде в майбутньому, але ми впливаємо на нього і від наших рішень воно залежить. Покоління, які переживуть війну, моє покоління, відбудовуватимуть нашу країну. Що ми маємо зробити?

По-перше, не покладаючись на інші країни, виробляти свою продукцію і зброю. По-друге, змінити нашу армію – жінки також мають служити і бути готовими до війни. По-третє, знищити корупцію і унеможливити її. По-четверте, негайно зайнятися вирішенням екологічних проблем.

Нам варто не забувати, що після нас на цій планеті житимуть наступні покоління. А що ми залишимо їм? Руїни, сплюндровані землі, водойми, не придатні ще багато років для життя та будь-якої діяльності?

А що я можу зробити, щоб Україна відродилася?

Я – українка, одна з мільйонів українців, які зараз ведуть боротьбу за своє майбутнє і долають жорстокі випробування, допомагають і підтримують ЗСУ, що захищають незалежність Батьківщини.

Я ‒ фанатка і захисниця природи, юна письменниця, 3D-художниця. Як би не склалося моє особисте життя, воно обов'язково буде пов'язане з долею України. Сподіваюсь своєю діяльністю і творчістю надихнути людей на зміни. Не тільки з нашої, але й з інших країн таких як: США, Велика Британія, Німеччина, Польща, можливо, навіть з африканських країн ‒ усіх, хто охочий почути і допомогти.

Багато треба зробити. Так, будуть чвари і розбіжності у суспільстві, проте, якщо згуртуємось, то успіх – не за горами. Лише треба відчувати, усвідомлювати відповідальність кожного з нас за те, що відбувається і буде з нашою країною у майбутньому!

Сьогодні ті, хто в тилу, мають не надіятись на чудо, а долучатися до спільної допомоги та працювати на перемогу, пробувати вже зараз змінювати Україну на краще.

Боротьба з ворогом ‒ на першому місці. І так має бути для кожного.

Або ти воюєш, або допомагаєш тим, хто воює! Нам треба вигнати ворога і, нарешті, зробити те, що віками наші предки намагались здобути для нас ‒ вільну, незалежну, мирну державу.

Ми цього доб’ємося, тому що українська нація має величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби.

І коли ми все це зробимо, то ми побаимо Україну ‒ як одну з кращих країн Європи: «України слава стане поміж народами».

Пам’ятаймо: «Майбутнє – це не те, куди ми йдемо, а те, що ми створюємо. Дороги слід не шукати, а будувати. Сам процес будівництва змінює як самого творця, так і його долю» (Джон Шаар).