Малишевський Веніамін, 10 клас
Навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3-колегіум" Смілянської міської ради Черкаської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Іщенко Ганна Володимирівна

Війна. Моя історія

Війна за СВІЙ шлях

Шановний читачу! Сьогодні у тебе непроста мета – заглибитися у філософські роздуми на тему ВІЙНИ.

У кожного учасника різна мотивація брати участь у написанні есея: для когось це просто конкурс, хтось прагне здобути перемогу і отримати грамоту, комусь учитель пообіцяв високу оцінку… Але для мене – це можливість розкрити свою душу та «вилити» на папір крик, який виривається з 24 лютого.

Війна… Це слово оточило суспільство звідусіль: звучить у новинах і в розмовах дорослих, лунає з телеекранів та з’являється в стрічках соціальних мереж… Воно поряд із нами, коли ховають близьких і рідних на Алеї Героїв… Воно прокидається вночі, коли лунає тривога…

Я завжди мріяв стати дорослим, адже думав, що мудрі та освічені люди знають відповіді на усі питання. Мені пощастило народитися і вирости у великій щасливій родині, де лунає сміх моїх молодших братів та сестер, де завжди панують спокій, взаємоповага, взаємопідтримка…

24 лютого 2022 року я став дорослим… Не за віком, а за емоційним станом… Страх, тривога, сум, збентеженість, злість – це емоції, які наповнили душу моїх молодших сестер і братів. Я розгублено дивився у їхні очі і вперше в житті не знав, як допомогти, підтримати. Єдине, що я усвідомлював, що життя – це найбільший подарунок, який ми отримали від природи, від батьків, від Бога. Це право належить кожному з нас незалежно від віку, статі, кольору шкіри чи національності. І для мене, як десятикласника, це право набуває особливого значення і важливості, адже тепер у мене СВІЙ шлях у цей непростий період життя.

Спостерігаючи за реакцією людей на події війни, я був неприємно вражений побаченим. Змінилося усе: розмови, ігри, вчинки, погляди… Ось малеча, яка колись із задоволенням ліпила бабки з піску, весело стрибала на дитячих майданчиках, обговорювала риболовлю, зараз уявляє себе воїнами, розмахуючи дерев’яною зброєю. А поряд відпочиває військовий, який втратив ногу під Бахмутом чи Авдіївкою… Поважна пані читає смс від дочки, яка зараз мешкає у Німеччині разом з дітьми.. Війна стала частиною їх життя.

Війна за СВІЙ шлях… Як зрозуміти цю філософську фразу? На мою думку, ми маємо на увазі труднощі та виклики, які можуть зустрітися на життєвій дорозі. Це може бути боротьба з внутрішніми сумнівами, страхами, які заважають рухатися вперед. У цій «війні» нам доводиться бути сильними і витривалими, мати СВОЮ стратегію, яка допоможе досягти цілей. Так, я знаю, що цей шлях важкий, але ніхто не повинен втрачати віру та надію. Головне пам’ятати, що для кожного важлива підтримка рідних і друзів, які навчать нас бути сильними, рішучими і впертими. Вірте у себе і не зупиняйтесь у боротьбі за СВІЙ шлях у життя!

Дякувати Богу, мене і моїх рідних оминула участь багатьох українців. Я майже не чув вибухів, кулеметних черг, не бачив, як люди втрачають життя. Серед моїх друзів є хлопці із східної частини України. Вони розповідають про те, як навчилися швидко шукати безпечне місце та орієнтуватися в підземних укриттях, як опановували нові теми без електрики та ноутбуків. Тоді це був ЇХ шлях: вижити. Дякувати Богу, що зараз вони у безпеці і їх життєвий шлях пролягає через нашу рідну Смілу.

Так, нам, дітям війни, потрібно пройти свій особливий шлях, навчитися знову дивитися на світ щасливими очима, вміти підтримувати тих, хто цього потребує і вірити в розквіт нашої країни. Якщо мене спитають про що я мрію, відповідь буде однозначна: «Я вірю, що країна переможе агресора, що у кожного буде СВОЯ щаслива дорога! І мої братики і сестрички будуть писати есеї на тему «Мир і щастя нації»!

Хотілося б закінчити свої роздуми на цій позитивній фразі, але, на мою думку, є надважлива проблема, яка поширюється країною. Досвід інших конфліктів та війн, особливо війни у В’єтнамі, показує, що перемога - це ще не кінець війни. Чи чули ви про так званий «в’єтнамський синдром»? Це психічні розлади, які виникають у людей, які повернулися з війни з травмованою психікою. Статистика війни у В’єтнамі дає жахливі цифри: 58 тисяч загиблих і понад 150 тисяч самогубств серед солдатів американської армії. Вдумайтеся, втричі більше самогубств, ніж загиблих у боях. Зараз ми часто чуємо про страшні злочини зі сторони окупанта. Наші хлопці мужньо проходять через пекло війни. Вони не вибирали цей шлях, за них його вибрала доля.. Але ми повинні підтримати і допомогти їм пройти шлях одужання. І я знаю, що серед моїх однокласників є ті, хто планує навчатися на психолога, щоб в майбутньому стати справжніми фахівцями.

Шановний читачу! Щиро дякую тобі за те, що ти прочитав цей текст. Я гордий за тим, що я українець, представник найсміливішого та працелюбного народу, гордий тим, що є частинкою майбутнього своєї країни.