Почтарьова Ангеліна, 9 клас
Опорний заклад «Ромоданівський ліцей»
Вчитель, що надихнув на написання есе: Городинська Г.В.

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Бути українкою – ось що надає мені особливий зв’язок зі своєю культурою. Це для мене означає не лише належати до певної національності, але й мати свою культуру, історію та спільноту. Це ідентичність, яку я з гордістю та почестю ношу в серці і душі, і якою пишаюся. Це дорогоцінна сила, яка надає мені віру у краще, і є джерелом мого натхнення та розвитку.

Перш за все, для мене це змога передавати і берегти українську мову. Бо мова – це ключовий аспект національної ідентичності, і вона як ніщо інше важлива у засобі спілкування в культурному контексті. Українська мова дарує мені можливість виразити свої думки та почуття з багатою емоційною насиченістю. Вона є символом нашої національної гідності та гордості. Нашу мову багато разів забороняли і не залишали спроб знищити. У Російській імперії це були Емський указ і Валуєвський циркуляр – документи, які забороняли писати, ставити п’єси, друкувати книги і навіть розмовляти українською мовою. І все ж таки наша мова вижила. З нашого серця нізащо неможливо викоренити самоідентичність.

А саме гордість та річ, якої нам й займати не треба… багатий культурний спадок нашої України, той живопис та музика, якою славимося ми, народні традиції і відома у світі література! Ніхто інший окрім нас, українців, не може пишатися видатними всесвітньо відомими українськими митцями, що завжди були готові поділитися красою своїх думок і залишити свій незабутній слід у писемності.

А чи невже не відчуваєш свою силу та важливість для країни, беручи участь у громадських заходах, виборах чи голосуваннях? Все це сприяє розвитку нашої любої України як незалежної держави. Отже, віддячувати тому, що маємо, треба і надалі, бути активними громадянами, і як українка, я бажаю стати частиною цього процесу і внести свій внесок у становлення сучасної України.

Крім того, українська ідентичність надає мені силу в моменти випробувань. Ми, українці, багато разів переживали труднощі, випробування, тяжкі часи і виснажуючі війни. Спільна історія моєї країни надихає мене бути сильнішою, незламною, боротися за свої цілі й переконання. Боротьба знайома нам як нікому, але найголовніше, що робить людину українцем, це можливість твердо та без страху, з гідністю вступити в бій з ворогами, що так зазіхають на землі наші, не жаліючи сил і здоров’я.

Бути українцем чи українкою це знати історію, цікавитися багатою культурою з церковними і не дуже святами, цікавим фольклором. Історія є багатою та складною, охоплюючи різні етапи, від давньоруського князівства до сучасної незалежної держави.

З нами лишилися чудові риси як стійкість та волелюбність, ми маємо спільні цінності і це створює почуття підтримки в різних аспектах життя. Ми ніколи не переставали бути синами і доньками свого народу. Цей факт, що ми ні за яких обставин, нізащо не переставали бути собою навіть у дуже прикрих обставинах, викликає захоплення, а в нас - гордість.

Та все ж таки, якого висновку ми маємо дійти знаючи і освідомлюючи все це? Як би це не було, можливо вражаюче, але… українець ти чи ні, насамперед вирішує твій стан душі. От і все. І як дивно би не було, це йде найпершим з-поміж усього. Можна жити в Україні, носити патріотичний одяг, щебетати солов’їною, мати українське громадянство, але при цьому душа не лежатиме до цього.

А чи може бути навпаки? Жити в Америці, спілкуватися італійською, носити одяг від інших фірм, слухати музику на іноземній мові і при цьому бути українцем.

Я вважаю, що безглуздо думати, що національність визначається тим, де ти мешкаєш, адже це закладено в самій людині, і тільки кожному з нас визначати, ким ми є. Але якщо хочемо носити гордий статус українця, усі попередні розповіді будуть закладені у нас особисто.

Щиро любити нашу неньку на відчувати її душею та серцем - для мене достатньо, щоб бути українкою.