Нікіта Ситий, 1 курс, Дрогобицький Механіко Технічний Фаховий Коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Яцків Роксолана Богданівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало шоком для кожного з нас. Але поряд із болем і страхом у нашій реальності з’явилася інша сила — сила допомоги. Саме вона, на мій погляд, є тією рушійною енергією, що допомагає нам триматися, об'єднуватися й вірити в краще. Одна подія, яка сталася в моєму житті на початку війни, докорінно змінила моє бачення світу й самого себе.

У березні 2022 року до нас у дім приїхали родичі з Чернігівської області — бабуся, тьотя і двоє її дітей. Їхнє село було фактично в зоні бойових дій: будинки обстрілювали, зникало світло, вода, люди ховалися в підвалах.

Після кількох тижнів у страху вони змогли виїхати і знайшли притулок у нас. Ми не мали багато місця, жили вдвох із мамою, але без вагань прийняли їх. У ті дні не існувало чужого болю — тільки спільний.

Перші дні були дуже складними. Діти — мої маленькі двоюрідні братик і сестричка — плакали ночами, часто прокидалися з криками після снів, у яких чули вибухи.

Бабуся мовчала більшу частину часу, ніби втратила здатність говорити. Тьотя намагалася триматися, але її очі видавали втому, біль і тривогу. Ми всі жили в постійному напруженні. Але водночас з'явилось щось нове — відчуття родинної єдності, відповідальності одне за одного.

Я вперше відчув, що можу бути корисним, що навіть дрібниця — приготована вечеря, зібраний одяг чи просто обійми — можуть зігріти людину краще за будь-які слова.

Я організував для дітей маленький «табір» удома — ми разом малювали, гралися, читали казки. Одного разу, коли вони сміялися, я зрозумів: саме в цей момент я дійсно допоміг. Відчуття, що завдяки мені хтось відчув себе в безпеці, хоча б на кілька хвилин, стало переломним.

Я почав більше цінувати людяність, дрібні прояви турботи й уваги, які раніше здавалися буденними.

Мене вразило, як багато людей навколо також включилися в допомогу. Наші сусіди приносили їжу, одяг, навіть дитячу коляску. Хтось із місцевих волонтерів знайшов для бабусі ліки, яких уже не було в аптеках. Усе це показало мені: сила допомоги — не в героїчних вчинках, а в щирому бажанні зробити світ трішки кращим для іншого.

Ця подія сильно вплинула на моє бачення України та майбутнього.

Я побачив, що ми — не просто країна, а велика спільнота, в якій люди не проходять повз чужу біду. У нас є те, чого не можна зламати зброєю — це людяність, співпереживання, бажання допомагати навіть тоді, коли самим важко.

Я переконаний, що саме це є фундаментом нашої перемоги й нашої нової України.

Сьогодні, коли я озираюся назад, розумію: війна змінила мене. Але не тільки страхом чи болем. Вона дала мені шанс стати кращим — уважнішим, сильнішим, добрішим. І хоча я не можу змінити хід історії самотужки, я точно можу підтримати тих, хто поруч. Бо справжня сила — це сила допомоги. Саме вона змінює все.