Кондрашова Віра, 11 клас, ліцей № 9 Покровської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Волик Надія Андріївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого я прокинулася від якихось дивних звуків, але не надала їм особливого значення. Зібралася до школи, сповнена оптимізму, але звідти несподівано зателефонували і сказали: "Сьогодні до школи не приходити, бо почалася війна". Далі паніка, тривожні дзвінки рідним, переживання, страх перед невідомим.

У перші дні повномасштабного вторгнення я майже не могла заснути. Було страшно, коли вперше почула звук сирени, він такий неприємний, страшний, разючий. Мені було моторошно, адже над дахом літали ракети. Звідусіль чувся цей смертельний свист, який я ніколи не забуду. Я думала, що росіяни прийдуть і в мою домівку, зруйнують все: дім, у якому я зростала, мою сім'ю, яка для мене найцінніше! Здоровий глузд ледве не похитнувся, адже я занурилася у негатив: дивилася постійно новини про те, як російські війська наступають на українські міста, як вони безжально обстрілюють та вбивають мирне населення.

Я була вражена злочинами росії в Ірпені, Бучі та інших містах, як вони ґвалтували жінок, дітей, влаштовували різні тортури, безжально страчували чоловіків. 

Було викрадено російськими злочинцями сотні дітей, більшість з яких досі не повернено. Цілеспрямовано росіяни залишили нас без нормального постачання води, підірвавши Каховську ГЕС 6 червня 2023 року. Перешкоджали вивезенню зерна з України до країн, які його потребують. Довгий час примусили нас залишатися без світла, постійно атакували нашу енергетику. Ми їм цього ніколи не пробачимо!

Ще до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну мій дядько, коли вороги напали на Схід, воював у Донецьку. Звістка про те, що він загинув, дуже вразила мене та нашу родину. Мене, малу семирічну дівчинку, мучило питання: за що він загинув? Чи варта війна життя людини? Зараз я доросла і розумію, за що він воював і за що загинув, для мене він герой!

Сьогодні мій хрещений батько воює за наш спокій, і я дуже переживаю за нього. 

Адже стільки втрат! Хтось залишився без батька, матері, а хтось не дочекався свого єдиного сина, своєї кровиночки. Це дуже боляче.
Протягом війни мене мучила думка про тих людей, які в окупації. У них не було ані світла, ані їжі – нічого! До того ж постійна загроза життю.

Було й таке, що я не могла їсти, адже думала за тих, у кого цього немає.

За весь цей час я була на багатьох похованнях захисників у м. Покров. Бачила горе людей, чула, як кричали рідні загиблих від болючої втрати, бачила їхні гіркі сльози, розуміла, що нещадно зруйноване життя людей. Важко це сприймати моїй чутливій натурі, плакала разом із ними, тремтіла і душею і тілом…
Війна - це постійний страх за життя невинних людей, за таких рідних, хоч і незнайомих мені захисників. Кожен ранок я завдячую воїнам, які оберігають наш сон. Вони в холодних окопах, а я у теплому ліжечку, і все завдяки їм!

Снилися і сняться мені сни про мирне життя. Коли прокидаюся, розумію, що досі триває війна. Ці події залишили відбиток у моїй душі. Війна забрала мої щасливі юні роки, адже мені на той час було 14 років. Війна змусила мене стати набагато дорослішою за свій вік.
Я відправляю вірші воїнам на фронт, сподіваюсь, що це гріє та лікує їхні душі. Але попри весь жах війни я продовжую жити з вірою в те, що скоро настане той день – довгожданий день Перемоги. А наш синьо-жовтий прапор впевнено замайорить у небі!

1000 днів війни – це безсонні холодні дні та ночі.
1000 днів війни – це переплетені страхи і сльози.
1000 днів війни – це почуття болю, розлуки, жаху.
Це 1000 днів боротьби за Перемогу святу!