Дитині моїй меншій на той час було дев’ять років. Вона прокинулася від вибухів, було дуже гучно і страшно.  

Була нестача води, центрального водопостачання, потім почалися перебої зі світлом і газом - не було по декілька днів. А коли не було світла, то і воду не качали насоси. 

Ми виїжджали всі разом на машині: чоловік, донька і я. Зранку був обстріл, було дуже гучно, але ми виїхали, слава Богу. 

Мама спочатку залишилась, ми з нею залишили свою кішку. Мама потім виїхала, а кішечка померла, бо була дуже налякана.

Син і чоловік пішли воювати. Дуже важко мені це все далося. Але ми приїхали до друзів у Павлоград, і вони дуже допомогли мені  морально. А ще я працевлаштувалася швидко, тому справилася.

Мені зараз головне, щоб мої рідні повернулися з війни живі і здорові. Щоб закінчилася війна, що була хоч якась стабільність у нас в житті.