Волошина Вікторія

II курс, Вінницький транспортний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання – Пилипак Тарас Анатолійович

Війна. Моя історія

31 Білий Янгол

Мене звати Вікторія. Мені сімнадцять. Я здобуваю освіту у незвичайному закладі (хоча, мабуть, зараз звичайних не залишилося). Тут вчать бути людьми, громадянами, патріотами, любити, цінувати, відстоювати, примножувати, дбати, ділитися…

З нагоди Дня знань 1 вересня, усією групою, ми переглядали звернення-вітання наших захисників до учнів та вчителів. По той бік екрану зверталися батьки, брати, дядьки, сусіди, хресні з проханням: «Плекай українську культуру, вивчай історію, математику, українську та іноземну мову… Знання та культура – це те, що відрізняє нас від ворога, стовпи, на яких тримається наш сьогоднішній фронт. Знання та культура – те, на чому будуватиметься майбутнє. Наше майбутнє. Українське майбутнє. НЕ ПІДВЕДИ!» І з оцим «Не підведи!» нам жити все наше життя.

Дев’ята ранку. Кабінет і всі присутні в ньому завмирають, ушановуючи пам'ять загиблих Героїв. Коледж завмер. Місто. Україна. Світ… Ззовні все тихо і спокійно, але серце пронизує лють, ненависть до ворогів, хронограф, надія і шістдесят «Не підведи!», «Не підведи!»…

На Янголів тут не вчать. Але їх у нас вже ТРИДЦЯТЬ ОДИН. Тридцять один захисник, Герой, з яких потрібно брати приклад і вчитися, тридцять один, які віддали своє життя за мене. Нещодавно в коледжі відкрили кімнату пам’яті загиблих Героїв-випускників у війні з рф. Довгий час не могла знайти в собі сили волі сюди зайти. Але це «Не підведи!» Важко підвести очі.

Тебе наскрізь пронизує тридцять одна пара очей, тридцять один погляд, тридцять один портрет. Веселі і сумні, з бородами і безбороді, усміхнені і задумливі, досвідчені і зовсім юні, які ще вчора сиділи за моїм навчальним робочим столом, училися, будували плани, любили, кохали... А сьогодні вони тут.

І знову біль, смуток, розпач, але «Не підведи!!!» і тридцять один голос Героїв в унісон Шевченковому:

Борітеся поборете!

Хай Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Упродовж зими плели маскувальні сітки, робили окопні свічки, відвідували поранених у лікарнях, шпиталях, проводили ярмарки, донатили Притулі, Стерненку, Костирку…

Вчилися. 615 днів. «Не підведи!»

Мене звати Вікторія. Від латинського – Перемога. І з цим «Не підведи!» Перемога обов’язково буде. Наша Перемога. Перемога України. Я особисто не підведу.