Власюк Олександр

11 клас, Опорний заклад Соснівський ліцей

Вчителька, що надихнула на написання – Ваврик Марія Максимівна

Війна. Моя історія

(Або «А може, й постарів у шістнадцять»)

Треба, кажуть, лягати спати сьогодні, а не завтра. А в мене дуже часто виходить навпаки: саме коли новий день ще-но спинається на ноги, спадають на думку якісь творчі ідеї. З 23-го на 24-те лютого 2022-го року уночі робив презентацію з англійської мови про визначні місця Лондона і раптом в телеграм-каналі побачив повідомлення, що Президент України В. Зеленський скликає термінове засідання Ради національної безпеки й оборони. Одразу з’явилося недобре передчуття: напевне, чутки про війну справджуються. Уранці батьки повідомили, що на Україну напали росіяни. Здалося, наче світ перевернувся з ніг на голову і в хаті та душі страшним чудовиськом оселився страх. За серце цупко вхопили якісь крижані пазурі. Мама похапцем складала тривожну валізу, я із сестрою «сидів» у новинах. Двотижневі канікули, яких так чекав колись, стали вимушеними і небажаними. Ми не спали, а якщо й засинали, то на якусь хвильку, а далі – очима в стелю, вухами – за вікно. Не раз усі зривалися на ноги від потужного гулу: то «КРАЗи» мимо нашої хати їхали по пісок, яким наповнювали мішки для блокпостів.

Невдовзі за селом та біля нашого будівельного ліцею перехожі помітили на дорозі якісь дивні знаки, що яскраво світилися уночі. З’явилися вони і на деревах у лісництві, яке очолює тато. Я став їздити з ним у ліс і виявляти ці не зрозумілі спочатку мітки і ліквідовувати їх. Відчуття татового плеча і корисна зайнятість дещо полегшили мій тривожний стан, але новини про Бучу, Ірпінь та Маріуполь, здавалося, випили з мене останні соки, пригнули до самісінької землі.

Досі перед очима кадр: із піску стирчить рука молодої жінки із яскраво намальованими нігтями, а майстриня манікюру дає інтерв’ю про те, якою чудовою людиною і щасливою мамою й дружиною була вчорашня її клієнтка…

Мої дні, хоч і почалося дистанційне навчання, смутнішали, темніли і гірчили. Та раптом у березні в соціальній мережі «Telegram» я натрапив на клаптик паперу із записом маріупольського хлопчика: «Ми виграємо Євробачення, потім виграємо війну і поїдемо влітку у Крим на море…». Прочитав – і повірив!

Батьки щомісяця перераховували чималі кошти на ЗСУ. Тато зі своїм трудовим колективом негайно відгукнувся на прохання колишнього працівника, а тепер нашого оборонця, купити машину для фронту. Придбали, переобладнали як слід, модернізували ноші для поранених, завантажили необхідними продуктами й одягом та ліками

і відправили до місця призначення.

Я з Іванкою-сестрою зробили ревізію у шафі, відібравши одяг, з якого виросли, і той, без якого зможем обійтися, і занесли для переселенців з окупованих територій ( їх розмістили в гуртожитку будівельного ліцею). Не раз мама робила закупи продуктів і давала постраждалим.

Війна ставала ближчою для мене й усіх соснівчан. Селище з 2014 –го року уже чотирнадцять разів на колінах зустрічали похоронні кортежі із загиблими земляками за нас та Україну.

Щоразу, стоячи в почесній варті з однокласниками, відчуваю, як болісний клубок підкочується з грудей до горла і душить, душить… Я перестав соромитися сліз, що зрадливо котяться щокою.

Я порушую Заповідь Божу – люби ворога свого, бо ненавиджу російських нападників усіма фібрами своєї душі. І не можу збагнути тих, хто ще великодушний до убивць, гвалтівників, загарбників-сусідів. Але люблю тих, хто знає ціну рідної землі і мови, хто життя своє не ставить на вагу, коли Вкраїна в небезпеці.

Я подорослішав, а може, й постарів у шістнадцять. Мене торкає біль чужий – раніше міг пройти повз нього. От недалекий мій сусід, син вчителя історії Микола Власюк повернувся з передової лінії фронту без руки – і моє серце здригнулося від жалю. А ще більше, коли прочитав, як він щойно у фейсбуці написав бойовому побратиму: «Дорогий брате, я дякую тобі, що затягнув мене у бліндаж, що наклав турнікети, що врятував мені життя… Вічний спокій тобі, брате.»

Маріупольський хлопчик, здалося, шепче на вухо: « Але на Євробаченні наш Kalush Orcestra переміг! Значить, переможе й Україна!»