На початку війни ми майже на рік виїжджали до іншого міста, але повернулися до себе додому. У 2017 році тут народилася дитина, на даний момент йому чотири роки. Поруч мешкають наші батьки. Ми на лінії розмежування.

Найчастіший спогад із довоєнного життя – ніхто не стріляв, навіть думок не виникало, що таке може бути.

Все змінилося в мить, коли ввечері почався сильний обстріл Мар'їнки. Таке не забудеться. Спочатку ми тиждень мешкали у друзів, у них був підвал.

Звісно, ​​війна змінила наше життя. Ми працювали в Донецьку, а довелося все кинути та поїхати до чужого міста. Потім повернулися додому і знову розпочинати все наново, щоб заробити грошей.

Як можна почуватися у безпеці, якщо ЗМІ щодня передають, що ось-ось почнеться війна? А ми живемо дуже близько до лінії фронту, і в разі чого можна просто не встигнути сховатися. Раніше були самі, а тепер переживаємо за дитину.

Мрію поїхати звідси або щоб хоч дитина поїхала у майбутньому.