Раїса Нестеренко сім років не може побачити дітей і маму. Сім’ю розлучили бойові дії та блокпости. Після смерті чоловіка жінка похилого віку в прифронтовому селищі залишилася зовсім самотня.
Пам’ятаю, коли нас обстріляли тут... Ми бачимо, як літає, і чуємо, як воно шумить. І в підвалах сиділи, і вночі сиділи.
Ми нікуди не виїжджали, бо чоловік хворий, були постійно тут. Усі пам’ятаємо що було, і головне – скільки війна триває, скільки ми не бачимо ні дітей своїх, нікого. Ось чоловік помер, навіть діти на поховання не змогли приїхати.
У мене мама буквально за вісім кілометрів звідси, а я не можу до неї поїхати, їй 88 років. Я вже два роки її не бачу, не можу з’їздити до неї.
Прикро, що життя прожив, пропрацював все життя й залишився ні з чим і ніхто.
Спасибі Рінату Ахметову, ми тільки гуманітарну цю допомогу отримували. Вона велику роль зіграла, добре, що допомога була.
