Немає нічого страшнішого за обстріл «Градами». Зінаїда Гальченко з Первомайського із жахом згадує початок війни. Літо 2014 року було найстрашнішим в її житті.
Ми не розуміли, як це [війна] відбувається. Ми не знали, що це таке. Потім, звичайно, дізналися. Почалися ці «Гради» і все-все. І мені дуже важко було з дитиною, вона ж глухоніма. Я його й босим тягала, коли бомбили. Місяцями спали в підвалі 2014-2015-й. Тут у нас кошмар був. Таке діялося... Наші сусіди, усе село постраждало.
Я не можу спати. З години на годину стріляють і з таких, дуже каліберних... Спати не можу. На психіку впливає. Я така нервова... То о пів на п’яту, то о четвертій ранку починається стрілянина.
