Я проживаю одна, 37 років вже вдова. Син жив в іншому місці, а тепер мені повідомили, що він помер. Я пенсіонерка, весь час сиджу вдома. Сподівалася, що колись побачу сина, він жив у Донецьку. Онук з невісткою не можуть приїхати. Останній раз ми бачилися в 2015 році, а зараз спілкуємося тільки по телефону.
Під час бойових дій мій будинок постраждав. Я весь час сиділа в маленькому коридорчику, поки були бомбардування. У нас на четвертому поверсі сильно постраждали квартири, пошкоджено дах. У 2016 році взимку мені поміняли вікна.
Я весь час здригаюся від будь-якого шереху, постійно страшно. Коли це все затихне? У безпеці себе не відчуваю, але мені вже все одно, чекати нічого і нікого.
З 2016 року за мною доглядає соціальний працівник, привозить воду, купує продукти. Я постійно отримувала гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова, за це йому велике спасибі. У мене пенсія маленька, а допомога була підмогою. Могла і суп зварити, і кашу, були паштети і рибні консерви. Я була дуже вдячна. Мені допомагала також [гуманітарна місія] "проліска". Від церкви привозили хліб і роздавали нам по буханці або дві, в залежності від того, скільки підбігало людей.
Мрію, щоб швидше настала весна і було тепло, тому що я живу на першому поверсі і обігрівачем не можу нагріти квартиру, весь час мерзну.
