У мене двоє дітей, але через війну вони роз'їхалися. Син інвалід другої групи, він поїхав як переселенець до Світловодська Кіровоградської області. У нього є дружина та синочок. Моя дочка теж поїхала. У Мар'їнці я залишилася сама.

До війни у ​​мене було нормальне життя, я працювала. Але нещодавно отримала травму і поламала кульшовий суглоб. Зараз я сама, не ходжу. Мені треба робити операцію, а робити нема з чого, пенсія маленька.

Коли був перший обстріл Мар'їнки, я цього не пам'ятаю. Але добре пам'ятаю, як забрала свого онука та тікала з міста, бо почалася стрілянина. Я забрала дитину, і ми поїхали до сестри. Під час війни в мене помер тато та два брати. Сьогодні вранці прокинулася, а в мене замерзлі вікна. Шпалер у кімнаті немає - поруч впала міна і все посипалося. А зі своєї пенсії я нічого не можу зробити.

Нині живу у батьківському будинку. А там, де прописана, були пошкодження, нам міняли дах. Сама надвір не виходжу. У кімнаті дуже холодно, будинок не пристосований до такого життя. Раніше у нас був газ і всі зручності. Я пропрацювала 47 років, ніколи в житті не могла подумати, що на старості років стану жебрачкою. Дуже хочу, щоб усе припинилося, щоб повернулися всі родичі та знайомі та були разом.