Психологиня та вчителька історії Тетяна Купрієнко зустріла війну у Бородянці. Згодом під дах її хати з’їхалися не тільки усі рідні, а й ледве знайомі сім’ї з Ірпеня та Бучі, та ще й сусідка приходила ховатися у підвалі, коли Бородянку сильно бомбили.

«Напруга була постійна, з другого поверху будинку ми спостерігали за тим, як літали гелікоптери "рашистів". Це було страшно. Ми бачили відстріл, як вони роблять, вибухи. З нашого будинку було видно спалахи на автобазах і стовп полум'я метрів на 20. З нашого будинку ми бачили, як попали міни на сусідню вулицю і загорівся будинок. Мабуть, найбільш страшний момент, – коли почула крик чоловіка: «Швидко в підвал!», – згадує березень 2022-го Тетяна Купрієнко.

Вона тоді переживала: чи вистачить запасів? «Думка одразу про мою бабусю, яка пережила війну. Що вона розповідала? Що стратегічні товари – борошно, сірники та сіль. І я розумію, що крім солі, у мене більше нічого немає. Зрозуміло, що у кожної господині завжди десь картопелька в підвалі, овочі, закрутка. Це все зрозуміло, але питання борошна, бо з нього можна було б спекти хліб, непокоїло», – розповідає освітянка.

9 березня у Тетяни був день народження. Вона приготувала їжу та через городи пішли до сусідів. Там у хаті теж згуртувалися 11 людей, та в них припасів було й того менше. Жінка згадує реакцію сусідських  дітей на хліб: "Вони схопили краєчок хліба, вони його нюхали та говорили: «Тістечка, це як тістечка». Ви знаєте, я, мабуть, цього ніколи не забуду. Розповідала бабуся мені про Голодомор, говорила і про ту війну. Але це було так далеко від нас… Ми співчували, переживали, слухали, але ми не переймалися цим!"