Суслікова Стелла, 9 клас, Комунальний заклад "Харківський ліцей № 24 імені І.Н.Питікова Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шаповал Тетяна Іванівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Як багато горя, страждань принесла на квітучу землю України… Мій шлях під час війни почався із шоку. Перші хвилини і дні війни були насичені хаосом і страхом, схожі на якийсь кошмар, від якого ніхто не міг прокинутися. Те, що здавалося неможливим у нашому сучасному світі, раптом стало реальністю. Тоді ще вчора мирні вулиці, якими ходили люди, де світилися ліхтарі, лунав сміх, наповнились звуками вибухів і сирен.

У перші дні навіть важко було повірити в те, що війна, на жаль, торкнулася кожного з нас.

З ранку 24 лютого потрібно було зібратися миттєво. Я швидко складала у сумку документи, найнеобхідніші речі й не думала ні про що зайве. В цей час мозок ніби взагалі перестав сприймати якусь інформацію, хоча і часу на роздуми не було взагалі. Через тисячу днів війна вже не викликала дуже великого шоку, який був в перші дні: вона перетворилася  на болючу, але вже навіть звичну частину нашого життя, з якою ми були змушені не лише миритися, але й навчитися існувати в таких умовах, пристосовуючись до постійних вибухів і різних випробувань. Але, як і багато інших, я знайшла в собі сили йти далі. Тисяча днів війни стала для мене уроком безмежної любові до життя та навчила не відкладати свої плани тому, що ніхто не знає, що може чекати тебе завтра, через тиждень або через місяць.

З часом я навіть почала сприймати війну як частину свого життя. Вона змінила ритм мого буття, але не зламала.

Пережити 1000 днів війни означає зіткнутися з безліччю викликів. На мою думку, головний із них — це, звісно, страх. Постійні сирени, повідомлення про обстріли, ворожі літаки над будинками, загибель людей, тварин поступово ставали фоновим шумом кожного дня. Доводилося жити в умовах постійної небезпеки, з важкою думкою про те, що десь поруч може хтось загинути. Але війна не просто руйнує психічний і моральний стан, вона також відкриває в людях неймовірні сили. Не кожна людина залишилася в країні.

Звісно, люди з першого дня війни хотіли якомога скоріше виїхати з країни або свого міста, бо був величезній страх за своє життя, а життя- найцінніше, що у нас є.

Цей складний шлях навчив мене багато чому. Я дізналася, що означає справжня сміливість, коли захисники і захисниці, не шкодуючи свого життя, боронять нашу землю. Я побачила, що таке справжнє милосердя, коли волонтери, ризикуючи своїм життям,  допомагають іншим. І, головне, я зрозуміла, що сила людини полягає не тільки в фізичних можливостях, а й у її здатності зберігати людяність, чистоту розуму  навіть у цих найскладніших обставинах.

Озираючись назад, розумію, що цей шлях, хоча і був важким, зробив мене та мою родину морально сильнішою.

Як висновок, я хочу сказати, що війна завжди приносить страждання і втрати. Але найважливіше, що кожен з нас може зробити, - це не допустити повторення таких трагедій у майбутньому. Варто пам’ятати про тих, хто загинув заради миру і нашого життя. Людство повинно прагнути до миру та злагоди. Взагалі 1000 днів війни стали для мене періодом глибоких особистих змін. Я навчилася цінувати кожен момент життя, розуміти справжню силу підтримки навіть від незнайомих мені людей. Цей шлях був важким, але він також відкрив переді мною світ справжніх людських якостей: відданості, мужності та солідарності.  

Я вірю, що після всіх випробувань які ми зараз проходимо,  неодмінно здобудемо перемогу. І цей досвід зробить нас сильнішими, здатними побудувати краще майбутнє.