Віталій Фаріон | Виноградівка

"Земля навколо була замінована"

Внаслідок російської агресії станом на 8 квітня 2023 року в Україні загинули 467 дітей. Про це 8 квітня повідомив Офіс генерального прокурора. Утім число загиблих дітей може бути більшим, адже процес ідентифікації триває, а російська армія й далі обстрілює цивільне населення України. У цьому тексті Радіо Свобода і платформа памʼяті Меморіал розповідають про 17-річного Віталія Фаріона, якого вбила росія.

Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Радіо Свобода.

Віталій Фаріон. Фото з особистого архіву родини

Людмила із Миколою на другому році стосунків дізналися, що стануть батьками. Пара жила у селі Виноградівка Миколаївської області. Людмила мріяла про сина. Так і сталось – 8 жовтня 2004 року народився хлопчик. Пологи були важкими і тривали півтори доби. Мама пригадує: син був таким маленьким, що хотілося обрати йому якесь ніжне ім’я. Врешті разом із батьком вирішити назвали хлопчика Віталіком. Малюк багато плакав. Його по черзі гойдали на руках: то Людмила годинку, то Микола.

Коли хлопчику було три роки, мама розлучилась із батьком Віталіка.

«Вони спілкувались рідко, але син ріс дуже схожим на Миколу. Мав таку саму ходу, такий самий характер. Буває, на щось образиться, а потім підійде та попросить вибачення. Син був дуже м’яким», – каже Людмила Фаріон.

Віталій Фаріон. Фото з особистого архіву родини

Людмила із Віталіком переїхали в інше село на Миколаївщині – у Добру Криницю. Хлопчик ходив у садочок. Брав участь у кожному заході – співав, танцював, розповідав вірші. Любив їздити на велосипеді.

«Син був слухняним. Що не попрошу – все робить. Треба качечок чи курочок попасти – сяде й пильнує. І поки не скажу, що можна йти, сидить», – розповідає мама.

Коли Віталік йшов у школу, вже добре знав абетку, цифри, читав по складах. З уроків любив фізкультуру та математику. Вчився добре – брав участь в олімпіадах та інших навчальних конкурсах.

«На всіх святах Віталій був ведучим. Дуже гарно декламував вірші», – говорить завучка школи Таміла Іщенко. Вона рік була класною керівницею хлопця.

Коли Віталіку було 8 років, мама у стосунках з іншим чоловіком народила донечку Настю, пізніше у хлопчика з’явився брат Дмитро.

«Сестричку він сильно няньчив. Їздив гуляти з нею з візочком. Інші хлопці бігають, а він з сестрою гуляє», – згадує мама.

«Коли Настя пішла в перший клас, то приводив її на уроки, забирав зі школи. Добрий він хлопець був», – каже Таміла Іщенко.

Дорослішаючи, Віталій почав задумуватись над майбутньою професією. Спочатку хотів стати поліцейським. Потім, оскільки йому подобались мопеди та мотоцикли й він розумівся на техніці, разом із мамою визначили, що піде вчитись на автослюсаря.

Мама хотіла, щоб Віталій закінчив усі 11 класів. А він наполіг, щоби після 9-го вступити у коледж в Миколаєві. Людмила з острахом відпускала сина у велике місто: думала, що він ще надто юний, аби жити без мами, а водночас удома чи не все трималося на ньому. Та все ж Віталій поїхав. Під час навчання жив у рідних у Миколаєві, а на вихідні поспішав у село.

Віталій Фаріон. Фото з особистого архіву родини

«Сильно його не вистачало. Щодня ми зідзвонювались. Дуже його чекали кожні вихідні. Бувало, що нас обдурить, скаже: «Я не приїду, залишусь у місті у дяді». Сиджу, балакаю з сином телефоном, аж раптом він у вікно стукає», – згадує Людмила Фаріон.

17-річний Віталій зустрічався з дівчатами, мав багато прихильниць. У вільний час підпрацьовував на СТО.

«Віталік допомагав нам із городом. Коли почали будівництво на ділянці, камінь возив, цемент возив. Усе робив. Куди не кинься – все син робив», – каже мама.

Після початку повномасштабного вторгнення Людмила із дітьми чи не щодня чула вибухи. Через тиждень від 24 лютого 2022 року колона ворожої техніки пройшла через Добру Криницю. Рухалася весь день сільськими дорогами. Людмила із дітьми спостерігала за нею через вікно.

«У селі розікрали всі крамниці. Ворог пробув у нас три дні й вирушив далі у бік Баштанки. Через тиждень-півтори зайшла вже друга колона», – згадує Людмила.

За словами жінки, невдовзі після того, як російські військові вдруге пішли зі села, сюди зайшли українські захисники й Віталік показував їм, де були ворожі позиції, розповідав, як дістатись інших сіл.

Віталій Фаріон. Фото з особистого архіву родини

21 березня Віталій із двома друзями на автівці вирушив у село Христофорівку. Коли приблизно між 12:00 та 13:00 Людмила почула вибух, вона не знала, що це разом із товаришами в автомобілі підірвався її Віталік.

«Тоді, щоби зловити зв’язок, потрібно було йти на пагорб. Я дісталась його, щоби зателефонувати сину. Але ніхто не відповів», – згадує Людмила Фаріон.

Віталій Фаріон. Фото з особистого архіву родини

Одного з хлопців, який був у автівці, того ж дня доставили у лікарню. Віталіка та іншого товариша не могли знайти. Ту ніч Людмила провела в очікуванні сина разом із двома сусідами.

«Сиджу в кімнаті, чую – хтось у вікно стукає. Кажу: «Женю, подивись, хтось стукає. Може, Віталік повернувся?». На вулиці – порожньо. І так було три рази…» – говорить Людмила Фаріон.

Тіло Віталія Фаріона знайшли та змогли забрати з поля 22 березня. Сила вибуху була такою, що підліток відлетів через посадку на 30 метрів. Земля навколо була замінованою. Загиблого доставили додому о 15:30. Того ж дня поховали.

«Я дуже часто ходила на кладовище і зараз – хоч два рази в місяць, але йду. Побалакаю із сином, стає трохи легше», – говорить мама загиблого.

Віталій Фаріон з мамою Людмилою. Фото з особистого архіву родини

«Він був для Люди всім. 17-річний хлопець, але господарство трималось на ньому. Був надійною опорою», – говорить родичка сім’ї Олена Марапулець.

Людмила Фаріон зібрала синові речі – куртки, светри, штани, годинники – але не знаходить у собі сили кудись віддати їх. Залишається стояти на подвір’ї і його улюблений мотоцикл.