Щонайменше 430 українських дітей загинули через російську агресію. Такими є офіційні дані на ранок 27 жовтня 2022 року. Утім це число не є остаточним, адже Росія продовжує атакувати мирних жителів, а процес ідентифікації жертв її агресії триває. Матеріал Радіо Свобода.
Страх, подив та радість – так описує свої відчуття Артем , коли вперше взяв на руки новонародженого сина. Чоловік добре пам’ятає ці перші миті у статусі батька. Каже, що син був дуже довгожданою дитиною.
Микита
Дивлячись на хлопчика, тато з мамою ще не знали, як назвати малюка. Ім’я «прилипло» до нього завдяки прабабусі. «Зателефонувала моя бабуся, спитати, як почувається малюк і каже: «Як там мій Микитка?». Ми: «Який Микитка?». А бабуся: «Правнучок мій», – пригадує Артем.
Батьки облаштовували дім, за можливістю їздили відпочивати. На комп’ютері зберігали всі-всі світлини малюка, сортуючи по теках: «Листопад 2012», «Грудень 2012» і так далі.
«Микита ріс дуже слухняним, не було таких ситуацій, щоб я підвищував на нього голос. Усі питання ми вирішували, проговорюючи їх», – каже Артем.
Микита з батьком
Рідних вражала логіка Микити, який змалку сам здогадувався, як правильно вчинити у тій чи іншій ситуації.
«Був маленький, а логіка працювала як у дорослого чоловіка, – каже дідусь хлопчика Анатолій. – Також Микита не любив несправедливість. Якщо когось ображали чи дражнили, завжди заступався».
Хлопець зростав і щоразу більше зближувався з татом. Друг родини Дмитро розповідає, що між Артемом та Микитою був особливий зв’язок – вони були справжніми друзями.
«Микита згадується мені дуже спокійним та серйозним, а ще – добрим, тихим, розумним. Було помітно, як сильно його любив Артем. Так класно вони проводили час: і на море їздили, і на екскурсії, і на риболовлю», – говорить Дмитро.
Микита за батьком на риболовлі. Архів родини
Риболовлю Микита полюбив змалку. Коли мав лише три роки, то вже брався потримати стару бамбукову вудочку. Це стало одним із перших захоплень хлопчика. А з часом їхня кількість лише збільшувалась: байдарки, верхова їзда, гончарне мистецтво, волейбол, плавання і кулінарія.
«Я сам люблю готувати, і навчав цьому Микиту, – каже Артем. – Він чудово смажив шашлики. Казав мені: «Татку, м’ясо порубай, мені ще треба помідорчики, кінзу, і я далі сам все замариную та посмажу за своїм рецептом».
Микита. Архів родини
Артем працював у будівельній сфері, часто приводив сина на роботу. Микита любив носити молоток, дощечки, цвяхи. А одного разу сказав: «Хочу бути, як ти – будівельником. Будувати ресторани та інші споруди». Тоді Артем, сміючись, відповів синові: «Коли тато стане мільйонером, будеш татовим заступником».
Після розлучення із мамою Микити Артем став, як він сам каже – «татком вихідного дня». Сина забирав до себе по п’ятницях увечері.
Микита. Архів родини
«А по суботах у нас був такий розклад: встаємо, вмиваємося, робимо зарядку, снідаємо, потім – уроки, а вже опісля – займаємось, чим хочеться. Пам’ятаю, прокидаюсь якоїсь суботи, десь о 9.30, і до сина: «Нумо, все робити?». А він мені: «Я вже з усім впорався, до школи теж підготувався». Його не потрібно було змушувати до чогось».
Артем розповідає, що Микита любив порядок, усім цікавився й багато всього вмів. У бабусі та дідуся хлопчик мав свою грядку, де вирощував різні рослини. «Почав із кропу, петрушки, редиски, моркви, а потім пішов вже горох, інші агрокультури, квіти», – каже Артем.
Микита. Архів родини
Понад рік тому Артем поїхав жити та працювати у Баку (Азербайджан). Востаннє бачив сина ще у вересні 2021-го. Але майже щодня вони спілкувались один із одним, зідзвонювались.
Коли почалось повномасштабне вторгнення Росії, Артем був готовий забрати до себе сина, але не вийшло цього зробити. Тож вони продовжували спілкуватись онлайн.
8 листопада Микиті мало б виповнитись десять років.
– Микито, у тебе скоро День народження. Що ти хочеш? – питав тато.
– А давай телескоп! Буду дивитись на Місяць, – сказав хлопчик.
***
У ніч на 9 жовтня російська ракета влучила у будинок бабусі та дідуся Микити по лінії матері. Хлопчик теж був там, і в момент удару спав у своєму ліжку. Усі вони загинули. Жертвами тієї атаки стали 13 людей.
Артем про трагедію дізнався о п’ятій ранку, йому зателефонував знайомий. «Я до останнього не вірив, що Микита загинув. Думав, що будинок постраждав на весь… Але потім з місця події мені зателефонував вже мій батько: «Сину, навряд чи когось знайдуть живим, від будинку залишилася одна вирва».
Тіло Микити з-під завалів діставали під наглядом дідуся Анатолія.
Микита. Архів родини
«Мені все ще не віриться. Моя єдина дитина… Хочеться заснути, прокинутись – і, щоб цього ніколи не було», – говорить батько.
9-річного Микиту поховали між дідусем та бабусею, які загинули разом із ним тієї ночі.
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
.png "Імена")
