Війна дуже змінила життя нашої родини. Зараз ми, можна сказати, залишилися без тата, адже він перебуває на фронті. Для дитини розлука з батьком і постійне хвилювання за нього стали частиною повсякденного життя.

24 лютого ми були вдома і спали. Мені зателефонував мій тато і сказав, що почалася війна. Першою реакцією був шок. Було важко повірити, що це відбувається насправді і що наше звичне життя в одну мить змінилося.

Дитині майже не довелося нічого пояснювати. Вона сама чула вибухи, бачила танки, які їздили поруч, чула й бачила літаки. Війна стала для неї реальністю, яку неможливо було приховати.

Найстрашнішими були всі дні до моменту, коли нам вдалося виїхати за кордон. Ми постійно жили у страху й не знали, що може трапитися наступної миті.

Пережите дуже вплинуло на дитину. Вона й досі часто налякана. Я постійно розмовляю з нею, намагаюся заспокоювати та підтримувати, щоб вона відчувала, що не залишається зі своїми страхами наодинці.

У перші дні війни ми також зіткнулися з нестачею найнеобхіднішого. Продуктів було мало, а придбати медикаменти було практично неможливо, оскільки аптеки були зачинені.