Через війну життя нашої родини дуже змінилося. Постійний стрес позначився на здоров'ї, а через регулярні обстріли Нікополя ми не можемо повернутися додому. Зараз перебуваємо у селі в Рівненській області, але знайти тут роботу практично неможливо. Попри все, ми продовжуємо триматися і чекати Перемоги.

Коли почалася повномасштабна війна, ми саме приїхали провідати батьків у Рівненській області. Новина про вторгнення нас приголомшила. Було страшно і зовсім не хотілося вірити, що це насправді відбувається.

Дітям ми намагалися розповісти про початок війни максимально спокійно, щоб не налякати їх ще більше. Спочатку вони сприйняли наші слова з недовірою, адже важко було усвідомити, що звичне мирне життя може змінитися настільки раптово.

Виділити один найстрашніший день складно — під час війни кожен день по-своєму тяжкий. Особливо страшно стає тоді, коли чоловік, брат чи сестра довго не виходять на зв'язок. У такі моменти залишаються лише віра, молитва і надія, що з рідними все добре.

Матеріальні труднощі не закінчилися й досі. Нам не вистачає продуктів, одягу та коштів. Ми потроху намагаємося справлятися самостійно й не втрачати надії. Найбільше чекаємо дня, коли зможемо повернутися додому і знову жити без постійного страху.