Смірнова Анастасія, учениця 11 класу Лохвицької гімназії №1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Божко Валентина Олександрівна

Чому бути українкою – моя суперсила?

Я – українка! І це моя суперсила! Народилася на Донеччині, але більша частина мого життя пройшла в Полтавській області. Що я можу сказати про Україну? Окрім того, що це країна з надзвичайно мальовничими краєвидами й унікальними витворами природи, цікавими традиціями та болючим минулим, – це моя Батьківщина.

Місце, де я познайомилася зі світом, сказала своє перше слово, зробила перший крок. Місце, яке назавжди залишиться в моїй пам’яті як один із найкращих спогадів життя. Знаєте, навіть усі слова світу не зможуть описати, наскільки Україна дивовижна, та передати емоції, які я відчуваю, усвідомлюючи, що я – українка!

«Бути українцем – це значить бути постійно в стані доказування свого права на існування», – казав Володимир Винниченко. Цілком з ним солідарна, адже за нами – українцями, найсильнішими людьми світу – стоїть украй болюча й надзвичайно кривава історія. Через родючі ґрунти, сприятливий клімат, унікальну природу наші землі завжди були комусь потрібні. Нам постійно доводилося боротися за рідну мову. Нашу неймовірну, мелодійну, співучу, милозвучну українську мову.

Доводилося боронити наші території. Боротися за існування нашої нації. Відстоювати найцінніше – Батьківщину та волю. Тому історія України трагічна й тяжка.

Навіть зараз, здавалося б, у цивілізованому ХХІ столітті, ворог укотре намагається завоювати територію України. Спочатку Крим у лютому 2014 року. Далі війна на Донбасі – у квітні того ж року. А 24 лютого 2022 року – повномасштабне вторгнення російських військ до України.

Вони мріяли захопити нашу країну за три дні. Але не знали, що «націю, яка під кулями сміється, пише вірші та народжує дітей, не перемогти. Ніколи, нікому. З нами Бог. Слава Україні! Героям слава!».

Сьогодні для кожного українця питання свободи та незалежності України, як ніколи, є важливим. У чому ж незламність духу й сила української нації? У нас самих. У нашому історичному корінні. У наших генах, які раптом ожили в кожному з нас, коли треба було взяти до рук зброю, щоб захистити свободу й державу, чи підставити плече захисникам.

До речі, а яким ви уявляєте закінчення війни? На мій погляд, це має бути перемога. Україна вже віддала надзвичайно високу ціну просто за існування. А скільки полеглих на полі бою молодих людей! Скільки похованих мрій та нереалізованих цілей, ненароджених дітей тих, хто поліг у цій запеклій війні...

За Україну віддав життя й мій хлопець – вісімнадцятирічний юнак, у якого попереду могло би бути довге життя та щасливе майбутнє. Але доля вирішила інакше. Я неймовірно пишаюся ним за його незламний дух , безмежну любов до Батьківщини.

«Війна закінчиться тоді, коли ми будемо хотіти не миру, а перемоги», – писав дисидент Левко Лук’яненко. Без жодного вагання я погоджуюся з ним. Український народ занадто багато пережив та віддав за існування нашої нації, щоб зараз просто здатися.

Безсумнівно, перемога буде лише тоді, коли всі ми об’єднаємося, будемо допомагати один одному. Моя родина виготовляє й передає на фронт окопні свічки, ласощі воїнам для підтримки духу, допомагає біженцям, бере участь у благодійних ярмарках.

Зараз не час лінуватися, тому намагаймося робити все, що в наших силах, та навіть більше!

«А ви думали, що Україна – це так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни», – написала Ліна Костенко в «Записках українського самашедшого». Сьогодні ми всі такі – трохи «самашедші», бо окрилені ідеєю Великої Перемоги над ворогом і робимо все для того, щоб її наблизити!