Мені 72 роки, місяць назад перенесла інсульт. У перший день війни було дуже страшно і до цих пір страшно. Ми вісім місяців сиділи в окупації. Я нікуди не виїздила. Нас все зненацька застало, ніхто й не думав. Перші дні було так страшно, що не передати. Відразу танки зайшли, через нас всі кулі летіли.

Спочатку, як були в окупації, ми нічого не отримували. Зараз нам дають хліб і продукти. Як росіяни звідси пішли, нам почали давати допомогу. Дуже приємно, що за нас хтось хвилюється.

Мій синочок підірвався на міні, йому було 38 років. Чотири місяці, як повідомлення прийшло. От я і попала з інсультом. У Миколаєві в лікарні лежала після того, як дитину вбило.

Хочу, щоб все швидше закінчилося. Сил немає терпіти. А що далі буде – не знаю.