Із початком повномасштабної війни наше життя дуже змінилося. У 2022 році ми були змушені переїхати на Закарпаття. Завдяки волонтерам нам знайшли притулок для переселенців, у якому ми прожили близько пів року.

Нам довелося заново вчитися жити: звикати до нового місця, людей, вчитися розуміти незнайомий для нас діалект і намагатися стати своїми в новому середовищі. Усе це було дуже складно. Ми залишили всіх рідних і тривалий час не могли з ними бачитися, постійно хвилювалися за їхню безпеку.

Згодом притулок закрили, і нам довелося знову шукати житло. Так повторювалося багато разів. Зараз ми живемо в орендованій квартирі.

Найстрашнішими для нас були дні, коли ми не знали, що буде далі та чи залишимося живими. Особливо запам’ятався один випадок. Ми вийшли до магазину й вирішили прогулятися буквально пів години. Саме в цей час приблизно за сто метрів від нас пролунав потужний вибух — ракета влучила в багатоповерхівку.

Ми на власні очі бачили полум’я, дим, поранених людей і чули жахливі крики. Вибух був настільки раптовим і гучним, що цей день назавжди залишився в нашій пам’яті.

Навіть коли ми переїхали до безпечнішого місця, ще довго боялися гучних звуків. Зараз цей страх уже не такий сильний, як раніше, але повністю він так і не зник.

Попри все пережите, мої діти мають свої захоплення. Донька любить плести з бісеру, малювати та слухати музику. Вона має лідерські якості, хоча спочатку може соромитися нових знайомих. Син захоплюється футболом і спортом. За характером він трохи сором’язливий, але дуже активний.

Від початку повномасштабного вторгнення ми жодного разу не мали можливості повноцінно відпочити. Мені дуже хочеться, щоб діти нарешті змінили обстановку, змогли проявити свої здібності, отримати нові враження та покращити свій психологічний стан після всього пережитого.