Кучер Кабір

9 клас, ОЗ "Вирішальненська ЗОШ І-ІІІ ступенів Сенчанської сільської ради Полтавської області"

Вчителька, що надихнула на написання – Гузь Валентина Іванівна

Чому бути українцем – це моя суперсила?

Бути українцем - це велика суперсила, і я переконався у цьому на власному досвіді, коли поїхав до Польщі, утікаючи від війни.

Моя мама вже не один рік працює за кордоном. І це була її ідея забрати мене з собою, щоб урятувати від страшної біди. І бабуся, і дідусь повністю схвалили мамине рішення, адже моя безпека для них понад усе. Я теж погодився, бо не звик сперечатися зі старшими, вони краще знають, що для мене добре.

У Польщі я перебував зовсім недовго. Майже відразу по прибутті прийняв рішення повертатися в Україну. Мені вистачило кількох днів, щоб глибоко осмислити відомий усім вислів: «Скрізь добре, де нас немає».

Я дуже вдячний полякам, що надали притулок багатьом українцям, але за кілька днів я твердо зрозумів: ніщо мені не замінить рідну Україну, наше село, людей, яких знаю усе своє життя.

Часто доводиться чути від старших людей: «Усе пізнається в порівнянні». Повністю я усвідомим зміст цих слів тільки тоді, коли прийшов до польської школи. Темні коридори, якісь безбарвні класи, жорстка дисципліна - усе це подумки повертало до рідного історичного кабінету у Вирішальненській ЗОШ. Там було і веселіше, і комфортніше, і привітніше. І моє серце защеміло від туги за нашою школою, за вчителями й однокласниками. За кордоном я відчував себе чужаком, позбавленим коріння і рідної крові. Мене оточували люди, для яких я був порожнім місцем, бо вони нічого про мене на знали. А я зовсім не знав їх. І тільки у поверненні в Україну я вбачав з’єднання з рідним краєм і людьми, що люблять мене, розуміють і підтримують.

Отже, я повернувся. І

байдуже, що тут часто лунають сигнали тривоги, доводиться сидіти в укритті, часто немає світла – головне, що я вдома, з рідними людьми.

Хоч вірте, хоч ні, а в мене немає часу думати про страх. Крім того, що намагаюся гарно навчатися, я ще прикладаю масу зусиль, щоб допомогти воїнам ЗСУ. Разом із однокласниками плету маскувальні сітки, беру участь у благодійних ярмарках на користь ЗСУ, малюю малюнки для військових, виготовляю для них обереги.

А під час новорічних свят разом із друзями я був у складі щедрувальної групи, яка із привітаннями обійшла усе наше село. Ми тоді нащедрували 23 000 грн для потреб ЗСУ.

Я відчуваю, що саме в цьому моя суперсила. Адже підтримувати наших захисників – це дуже потрібна справа.

Подорож до Польщі переконала мене в тому, що я не можу жити без України, що тут є щось надзвичайне, що робить мене сильнішим, впевненішим у своїх силах, визначає мою ідентичність. Я відчуваю, що несу відповідальність за збереження культурної спадщини своєї Батьківщини, про яку відомо у всьому світі. Українська мова, музика, танці, обряди – надзвичайні аспекти, які роблять нас, українців, унікальним народом. Відчуття гордості за свою культуру і націю надихає мене робити ще більше добрих справ. Мені хочеться якомога більше допомагати нашим воїнам, щоб наблизити таку бажану Перемогу.

Такої любові до Батьківщини, як у момент перебування в іншій державі, у мене не було ніколи. І тепер, розуміючи, яке значення мала для мене Україна, я прийняв рішення, що буду будь-якими способами допомагати своїй країні, у якій я народився, виріс і планую жити надалі. Я став добрішим до людей, які мене оточуюють, пишаюся тим, що маю приналежність саме до цієї непоборної нації. І в цьому відчуваю свою суперсилу.