Вовк Діана

10 клас, Малобакайський заклад загальної середньої освіти І – ІІІ ступенів Решетилівської міської ради Полтавської області

Вчителька, що надихнула на написання – Антонець Людмила Василівна

Війна. Моя історія

Війна… Це слово, яке викликає багато емоцій, негативних емоцій… Це подія, що перетворює життя на жахіття, страх, відчай. Це складна історія, наповнена болем, стражданням та переживанням.

До війни в Україні люди жили спокійним життям, з надією на краще майбутнє. Розвивалася економіка, освіта, медицина тощо. Країна та нація процвітали.

24 лютого 2022 року – дата, яка залишиться у пам’яті кожного українця, яка вплинула на політичну, соціальну та економічну ситуацію, і не тільки в Україні, а і поза її межами. Цей день докорінно змінив наше життя. Початок повномасштабного вторгнення став великим випробуванням для українського народу, і кожному з нас назавжди запам’ятається ранок 24 лютого. Мені також…

Мій ранок почався зі слів мами: “Прокидайся, війна почалася…”. Підійшовши до вікна, я почула звуки вибухів, що доносилися з містечка неподалік. Відразу ж мене охопила паніка, згодом - страх. Дивлячись новини, не могла до кінця усвідомити, що сталося. Відчуття розгубленості, болю, жаху та нерозуміння. Здається, ніби це все закінчиться завтра або через кілька днів. Водночас, ще сподіваюся, що це страшний сон.

Перший день був дуже тяжким, в напрузі, вся сім’я разом та на зв’язку із рідними. Емоційний стан стає все гіршим і гіршим. На телефон приходить повідомлення про першу повітряну тривогу, підіймається ще більша паніка. У думках питання: “А що буде далі?” Саме тоді зрозуміла, яке у мене було щасливе і безтурботне життя до цього. У той день я, звичайно, не знала, на що мені сподіватися, але і гадки не мала, що це затягнеться більше, ніж на півтора року.

Наступні два-три тижні були не менш тривожні. Неспокійні дні та безсонні ночі... Усі постійно слідкують за новинами. Я спілкуюся з друзями в соціальних мережах, щоб хоч трішки відволіктися, але не вдається це зробити, бо всі розмови - про війну. Моя родина в роздумах, що робити, виїжджати в більш безпечне місце чи залишатися вдома. Вночі не можу заснути, прислухаюся до кожного шурхоту, враження, ніби щось трапиться погане, але потім розумію, що треба просто заспокоїтись.

Наближається кінець березня, російська армія потроху просувається та погрожує, що підірве ЗАЕС. Зрештою, дідусь вирішує вивезти нас в іншу країну. 29 березня ми вже там. Боляче усвідомлювати, що я тут через те, що в моїй країні ведуться бойові дії.

Місяць перебуваю за кордоном, весь цей час переживаю найбільше за тата, який залишився в Україні. Часто говорю з ним та бабусею по телефону, аби впевнитися, що у них все добре. 24 квітня щаслива повертаюся до України. Розумію, що тут не так безпечно, але тепер я біля родини та на своїй батьківщині.

Моє життя та життя моєї сім’ї змінилося після повномасштабного вторгнення. Воно стало складнішим та тривожнішим. Страх від будь-яких звуків, які схожі на вибухи, – непрохані супутники життя. Я стала більш серйозно ставитися до проблем та правильно їх оцінювати. Зрозуміла, що потрібно цінувати те, що у мене є, навіть кожну хвилинку свого життя. А ще ми змушені пристосуватися до нових умов. Замість занять у школі та роботи доводиться ховатися у підвалі та боятися за своє життя, а звуки вибухів створюють тривогу і напругу.

Також війна змінила наше ставлення один до одного, навіть найпростіші речі, про які раніше не було часу (чи бажання) навіть задуматися. Ми стали більше допомагати тим, хто цього потребує, взаємодіяти, підтримувати корисною справою чи просто добрим словом.

Тепер ще більше пишаюся своїм незламним народом, ЗСУ! Безмежно горда, що я – українка, коли чую державний Гімн України, рідну українську мову, коли бачу, як майорить наш синьо-жовтий прапор.

… Початок повномасштабного вторгнення в Україну призвів до загибелі тисяч мирних людей. Не дочекаються з війни згорьовані матері та осиротілі діти своїх рідних - наших захисників і захисниць, кращих синів і доньок українського народу… І це для мене – глибока й болюча рана, яка уже ніколи не загоїться…