Війна принесла колосальні зміни у психологічний стан нашої родини. Дитина втратила звичне спілкування з однолітками, можливість спокійно пересуватися містом і відвідувати гуртки. Багато друзів виїхали за кордон, тому до постійного страху додалися самотність і відчуття ізольованості.

У перший день повномасштабної війни ми були вдома. Близько п'ятої ранку прокинулися від потужних вибухів у районі Запорізького летовища. Так ми зрозуміли, що почалося те, у що до останнього не хотілося вірити.

Дитина була у ступорі. Ми намагалися спокійно пояснити їй, чому сьогодні не потрібно йти до школи і що відбувається навколо. Нам самим було страшно, але перед дитиною потрібно було зберігати спокій.

Особливо важким став перший місяць війни. Люди масово почали залишати місто через бойові дії навколо Енергодара та небезпеку для Запорізької атомної електростанції. Постійна невизначеність і страх можливої катастрофи лише посилювали тривогу.

Одним із найважчих наслідків для дитини стали замкнутість та самотність. Звичне коло спілкування фактично зникло, а впоратися з цим психологічно дуже складно.

У перші місяці ми зіткнулися і з нестачею найнеобхіднішого. Полиці магазинів швидко спорожніли. Особливо складно було знайти дитяче харчування, підгузки та важливі медикаменти.

Незадовго до війни молодшій дитині виповнився рік, і нам подарували коляску. Я дуже хотіла саме таке забарвлення - хакі. До війни це був просто колір, який мені подобався. Але після початку повномасштабного вторгнення він раптом набув зовсім іншого значення, бо почав асоціюватися з військовими. Тому ця дитяча коляска стала для мене своєрідним символом того, як війна здатна змінити значення навіть звичайних речей із мирного життя.