Повномасштабну війну Яна Сорока разом із мамою Любов’ю, молодшим братом і татом зустріла в рідному селі на Миколаївщині. Уже в перші дні опинилися в окупації. Селом сунули колони ворожої техніки, а родина тижнями перечікувала обстріли у погребі. Зникли світло, вода й газ, стрімко вичерпувалися харчі. Любов згадує, як ділила одну цукерку на двох між дітьми. Для дев'ятирічної Яни саме ця мить стала усвідомленням: відбувається щось по-справжньому страшне. 

Одного дня дорогою до бабусі родина потрапила під обстріл касетними боєприпасами. Від пережитого шоку дівчинка на певний час втратила дар мови. Саме тоді батьки остаточно вирішили рятувати дітей. Кілька спроб виїхати з окупації виявилися марними: російські військові завертали автівки на блокпостах. Зрештою сім’я ризикнула рушити повз заміновані ділянки, де вже було кілька підривів. 

Батько Яни залишився в окупації через свою посаду. Згодом Любові зателефонували й сповістили: чоловіка полонили окупанти й вивезли на БТРі в бік Херсонщини. Тримали з мішком на голові, приставляли пістолет до скроні. Після допитів, правда, відпустили. Він два дні діставався до рідних через окуповані села.