Під час колапсів, відсутності світла, можна було працювати кульковою ручкою. Таким чином я відволікалася від негативних думок.
До війни я створювала життєрадісні роботи, які включали в себе і пейзажі, і портрети, і працювала в різних техніках. Під час війни, звичайно, всі техніки відпали, залишилась тільки кулькова ручка і чорно-білі графіки. Бо зараз основному наш світ чорно-білий, і я намагаюсь це передати у роботах.
Я корінна херсонка, народилась, виросла у Херсоні і тут же зустріла війну. До війни навчалась образотворчому мистецтву у Херсонському державному університеті. Ця серія робіт, яку я надіслала, зроблена кульковою ручкою, це – сучасне мистецтво.
Херсон зараз цілодобово фактично під обстрілами, дуже тяжко людям.
Війну я зустріла у Херсоні з першими вибухами. Пам'ятаю, що це було дуже рано, і ми навіть не очікували, що це вже війна почалася. Пам'ятаю, що за тиждень-два до початку війни ми дивилися новини, що виїжджали дипломати. Воно було якось незвично. І ми пішли, купили крупи, затарилися. Нам ще продавці ВТБ сказали, що ми грамотно отоварюємося. Але якось у велику війну не вірилося.
Думаю, що багато хто в Херсоні в перші тижні, коли почалась війна, помер саме від голоду, від нестачі ліків, нестачі продовольства. Тому що перші три тижні ми взагалі не виходили з підвалу навіть. А коли вже вийшли до магазинів, то великі – були вже зачинені, весь товар розібрали. У маленькому магазинчику були лише невеликі вафельні коржі, замість хліба. Хліб виробляла місцева маленька пекарня, поки було борошно. Роздавали в черзі. Одній людині по буханці можна було взяти, але черги були дуже великими.
Хронікам, стареньким людям з хронічними хворобами, дуже складно було. Одним з таких яскравих спогадів окупації було, коли я йшла по ринку, а там продавали ліки з розкладних столиків. Оскільки ліків в аптеках було обмаль, то люди купували і так. І продавчиня каже жінці, що ваш інсулін прийшов, а жінка відповідає: «Не треба, родич помер…».
Дуже складно було під час окупації. Люди намагалися російське взагалі не купувати. Скучали дуже за Україною. Колись звільнили Херсон, то в Херсоні тоді не було ні світла, ні зв'язку. Але це було просто народне свято. Пам'ятаю, три дні Херсон гуляв. Це була дуже велика радість. Люди вітали один одного.
Першою заїхала машина з АТБ з українським прапром. Люди не могли повірити, що таке може бути. Поки не побачили паспорт водія, то не довіряли спершу. Тому що думали, що це може бути провокація, коли зайдуть рашисти з українським прапором, а потім, хто буде вітати, одразу з автоматів розстріляють. Таке вже було по селам. Тому люди були дуже обережні.
Містяни вірили завжди, що Херсон звільнять. Дуже вдячні херсонці нашим партизанам. Вони наближали цю перемогу, як могли. Звичайні херсонські хлопці підтримували один одного. Взагалі допомога людей дуже вражала.
Будемо вірити, що цей жах скінчиться. Це буде наша перемога, ми на своїй землі. І правда має бути за нами.